середу, 25 січня 2012 р.

Яркий сморчок

Серая масса, но яркий сморчок
Вклинился в эти ряды,
Рассыпав ярко огни.
Он не съел их крючок
И не стал как волчок,
Вертеться под общий стон.

Он с детства привык,
Яростно плыть
Потому что небо зовет,
Жар кузнечных мехов
И град молотков
Не изменят его настрой

Как ты посмел таким быть?,
Как ты посмел не завыть?,
И общество скажет «Тебе под носок!»
«Знай свое место сморчок!»,
Но он посмел таким быть,
Но он посмел не завыть.

Он с детства привык,
Яростно плыть
Потому что небо зовет,
Жар кузнечных мехов
И град молотков
Не изменят его настрой

Ты встретишь его лишь раз или два,
В тот миг, что откроешь глаза,
Он скажет тебе «Бери и рисуй!»
«Раскрась свой мир поскорей»
Но хватит ли духу в сердце твоем?
Или найдешь там лишь стон!

Он с детства привык,
Яростно плыть
Потому что небо зовет,
Жар кузнечных мехов
И град молотков
Не изменят его настрой

Попробуй взять кисть и рисуй!
Попробуй пожить и рискуй!
Рисуй всей душой!
Все страхи долой!
И неба услышишь ты зов,
И вот теперь нет  оков!

Он с детства привык,
Яростно плыть
Потому что небо зовет,
Жар кузнечных мехов
И град молотков
Не изменят его настрой

вівторок, 24 січня 2012 р.

В поисках шляпки/ Looking for hat

Мы ищем шляпку, но шляпка не ищет нас! Метафоризма в этом нет, вот уже три месяца не можем с женой найти ей подходящую женскую шляпку. И дело не в чрезмерной переборчивости или особом стиле, который мы разыскиваем. Этого товара действительно не так уж много, но все же более чем достаточно, но в каждом таком магазине мы наталкивались на одну интересную особенность. С точки зрения Фэн-Шуй 90% всего что мы видели, было не правильным. И вот уже в самом деле три месяца подряд мы так и не нашли подходящую, из тех 10% либо не было размера, либо не устраивала модель.
Чем дальше эта ситуация тянулась, тем интереснее мне становилось смотреть, а когда долго смотришь, то есть шанс увидеть. Все это вылилось в ураганный поток киноленты - я просто начал ходить по торговым центрам и заходил там во все бутики подряд и стал смотреть одежду на ее гармоничность с законами природы!
Как вскоре стало понятно, только все те же 10% правильны, а 90% нет. И на это никак не влияет ни цена, ни бренд, ни красота предметов одежды. Встречались потрясающе красивые и стильные вещи, но страшные для своих будущих хозяев. На этих выходных я просто оказался на пике этого калейдоскопа и вырвался крик "Почему?" ... "я не хочу носить эту кожу, сказала змея и сбросила ее"

Но настала пора и тут уж кричи не кричи!... Лишь потом кто-то долго не сможет забыть...Как смеялось небо...(©. Виктор Цой)
Ответ гениально жесток - А кто будет носить эту правильную одежду? Много ты знаешь счастливых людей, нашедших счастье, любовь, успех, свое призвание в этой жизни? Много... и я тоже нет. Так тогда кому носить эту правильную одежду...
Человек выбирает вещи соответствующие своему внутреннему содержанию, осознает он это или нет, но он выбирает именно так. И какую одежду выберет такой человек -  Именно ту, что и висит на вешалках магазинов. Если компания начнет выпускать правильную одежду, ее просто никто не будет покупать. Потому индустрия производит то что мы видим.
А те невидимые счастливые, судя по статистике один на дюжину, для них и найдутся те редкие правильные вещи.
Невидимые счастливые и мир красных кошельков - И небо смеялось!

We has looked for a hat, but hat didn't look for us! There is nothing metaphoric in it, My wife and me couldn't find a suitable female hat for three months. And it wasn't because we have being looked for something extra special or very exotic. Good hats  is really not presented in every shop, but still more than enough, but in each such store, we came across an interesting situation. In terms of Feng Shui 90% of what we saw was not correct. And now, in fact, for three months, we have not found a suitable one, other 10% did not have suitable size.
The longer the situation dragged on, the more fun I'd be look, and when you look long, there is a chance to see. All this resulted that I just started going to shopping malls and visited there all clothe shops in a row and looked how dresses were good from the point of harmony with the laws of nature.
Soon it became clear, that the same 10% of clothe is correct, while 90% do not. And it isn't depended neither from the price nor from the brand, nor from the beauty of garments. There were stunningly beautiful and stylish things, but fearful for their future owners. This weekend I just happened to be at the peak of the kaleidoscope and asked "Why?" ... "I do not want to wear this  skin, said the snake and threw it"

That I got an answer - And who will wear the right clothes? Do I know a lot of happy people who have found happiness, love, success, their way in life? I think no ... They are really very rare. So then who would wear the right clothes ...
We choose things in way how they reflect our internal content, and it doesn't matter do we realizes it or not, but we choose in this way. And what clothes will regular man choose?... If company will start producing the right clothes, its just no one will buy it. That's why industry produces what we see in shops.
And those invisible happy people, which is about 10% of all ones - they could find rare right thing for them.
The invisible happy people and the world of red wallets - And the sky was laughing!

вівторок, 17 січня 2012 р.

Почему все вокруг такое серое? / Why everything is so gray around?

Вопрос отнюдь не о цвете линз через которые смотришь на мир, речь идет именно об отсутствии хорошего художественного и промышленного дизайна в нашей окружающей действительности. Речь идет именно о нашем мире - пост советском пространстве. Через 20 лет стало красочней, но все же очень уныло. Каждый, кто бывал в Европе и тем более Азии, знает на сколько там все ярче в городах и домах людей. О природе мы не говорим, тут скорее преимущество у нас.
Почему у большинства Европейцев в домах есть настоящие картины (написанные художниками), а у нас это большая редкость. Почему мы строим такие дома, как строим, даже сейчас, когда каждый проект уникален, почему так мало ярких машин на дорогах...
Первое, что приходит на ум это разумеется вопрос достатка. У большинства нет денег на настоящие картины и яркие вещи. Но дома и машины приоткрывают завесу над исинной причиной - там деньги есть, но их тратят на серость.
В середине 2000х годов, я познакомился с одной польской художницей, точнее тогда еще студенткой из Варшавской Академии Искусств, она мне поведала, что в Польше очень распространено среди людей украшать свои дома живыми картинами. Но так как большинство, как и у нас не имеет средств на большое искусство, то они заказывают такие картины как раз вот таким студентам, которые за скромные деньги пишут их. Для нее это довольно большой кусок хлеба. Цена такой картины колеблется от 100 до 300 долларов и даже дешевле в зависимости от размера. Такие средства приемлемы были бы и для нас. Но возникает вопрос, а где я бы мог найти такого художника или студента и купить его работы или заказать, ведь и у нас в большинстве своем они имеют скромные заработки и были бы не меньше польских творцов счастливы заработать.
И ответ получился и впрямь - нигде. Первое, что приходит на ум, как уроженцу и жителю Киева это Картинные галереи и Андреевский спуск. Но разумеется и в первом случае и особенно во втором будет ценовой шок. За 100 долларов, там будет что-то размером для портмоне, но не повесить на стену. От чего так подумалось мне, но пришел к выводу, что просто серый взгляд на жизнь не рождает потребления на такие вещи среди большинства людей.
А недавно мне открылась и вторая сторона медали. Работая над сайтом для одного из проектов, мы заказали дизайн в одной из известных дизайн студий. И когда речь шла об иллюстрационном оформлении, то все свелось к оговариванию бюджета на покупку фотографий из фотобанка. Дизайнеры радикально настроены не рисовать ничего, кроме самой графики. Это было довольно странно для меня, да и бюджет позволял разжиться на такие работы. Можно было бы предположить, что дело в конкретной студии, однако оглядываясь на наш сегмент Интернета и всего вокруг, становится понятно, что тяга к прекрасному у нас спит довольно крепко и не только со стороны потребителей, но и со стороны творцов. И вот это уже гораздо более серьезный урон обществу. Интересно, когда был нанесен столь серьезный удар по социуму, в советское ли время или царское или это результат многовековых воен. Но очевидно, что теперь уже должно вырасти поколение, которое будет требовать красоты и только тогда что-то начнет меняться. И им будет не просто, ведь на каких примерах им учиться, но думаю, что скорее через потребность самовыражения они будут это делать больше и хотя бы со стороны творцов предложение красоты начнет менять наш серый мир.

The question is not about the color of the lens through which you look at the world, we are talking about the absence of good art and industrial design in our everyday life. We are talking about our world - the post-Soviet area. After 20 years of independence it has become more colorful, but still very gray. Anyone who's been in Europe and especially in Asia, knows how brighter life is there. We are not talking about beauty of nature, just about artificial design and art.
Why do the majority of Europeans have real pictures (painted by artists) in their houses, and we, Ukrainians, don't have. Why do we build such "gray" houses and buildings, even now in 20 years after got independence, when every project is unique, why bright cars on our roads are so rare....
The first thing that comes to mind is, of course, a question of wealth. Most people don't have money to buy real pictures and bright things. But houses and cars what about them?.. people who buy them have money, but spend them in this "gray" way.
In the mid-2000s, I met a Polish artist, at that moment she was a student of the Warsaw Academy of Fine Arts, she told me that in Poland is very common among people decorate their homes with live pictures. But, like our people, most don't have enough money to buy great art, they bought the paintings from students, who make them for a modest cash. But for student this money is  pretty big piece of bread. The price of such paintings varies from 100 to 300 dollars or even less, depending on size. Such funds would be acceptable to us too. But then a question arises, Where I could find an artist or a student's work to buy it or order it, obviously that our students will be also happy to get extra cash.
And the answer is really unpleasant - nowhere. The first place that comes to mind, as a native and resident of Kiev is a Art Galleries and Andriyivsky Descent. But of course in the first case, and especially in the second - price will be really heavy. For 100$ you will get something tiny, better suits for you wallet, not wall in your home.
At that moment I thought this "gray" outlook on life does not produce the consumption of such things among most people.
But, recently I've opened a second side of the coin. Working on the website, for one project, we ordered a design at one of the famous Ukrainian design studios. And when our discussion came to questions about illustrative design, then it came down just to discuss budget for the purchase of photographs from the photo bank. Designers radically said that they don't want to draw anything, except for the graphic template itself. It was pretty weird to me, because the budget allowed to make such work, as individual illustrations, not just buying photos. First I assumed that the matter is in this particular studio, but looking back on our segment of the Internet and all around, it becomes clear about our desire for beauty, we slept quite deeply and not just consumers but also a creators. And it's very serious damage of society. I wonder know, when we got such a serious blow to our society, whether in the Soviet time, or imperial, or it is the result of centuries of war in our land. But it is clear that now we possibly need a new generation that will require a beauty and only than something possibly change. And it will not be easy even for next generation, because what examples do they have to learn from. I just hope that they would need a self-expression, and because of it they would start to propose beauty to our world.

вівторок, 10 січня 2012 р.

З листа другові

8ма ранку, сонце крізь морозний малюнок на вікні пробивається на стіну сонячним зайчиком.
Прокинувся багато годин тому через вир надхнення для написання додатків до нашого сайту.
Було ще темно і я довго сидів у темряві розмірковующи над проектом, за вікном вдалечені несамовито верещало порося, мабудь негодоване, порося яке не знало Пу-Еру:)
На обрії почало мерехтіти рожевим подихом сходу сонця і зробивши підготовчі вправи став у Велике Дерево, руки потяглись вгору і як листя потяглися до світила, що сходить. Закінчив дерево вже біля 8мої, коли світанок настав. З кухні доносився приємні звуки вогнища у печі. Замішав собі у тарілці пластівців Кікс-Мікс, у печі на вогнищі стояла сковорідка, вогонь облизував сковорідку немов смакував печену картоплю, що готувалась у ній.
На столі стояв чайник із завареним Пу-Ером, із тонким витягнутим, немов лебедина шия, носиком. Чайник був дуже тендітним і гарним, як на витвір радянських часів, видавав його лише вбивчий напис проштампований на дні блакитною фарбою "3-74 р", але і це не могло зворушити гармонійної картини живого вогню у печі і морозного туману що плив за вікном. Порося нарешті перестало верещати, мабудь погодували, від цього і мені стало легше... Порося яке не знало Пу-Еру. Чомусь згадалось, що порося самий схожий на людину оргазізм: 90% відповідності усіх органів, це вивчають і у Західній медицині і у Східній нас теж цього навчали.
Налив собі велику кружку Пу-Еру і пішов у дальню кімнату з диваном, щоб робити додатки, поки не пішла хвиля надхненних думок.
Щойно зробив перший, дуже болять руки, так солодко думати про те як ми вчора нарешті заклали парк, ковдра з дерну була такою мічною, що довелося брати її ломом, від цього мозолі лопнули на обох руках, але 150 каштанів і дубів того варті.
Крапля роси пробігла по дубовому листочку і впала у чашку з чаєм...
Буль... нагадала вона про себе
Взяв чашку і зробив ковточок Пу-Еру
Тепла хвиля линула вниз мирним потоком і розділившись всередині на три потоки пішла по каналах у самий низ, через коріння у землю уносячи з собою проблеми...
Ласкавий дідусь немов провів рукою по спині.
У цьому є щось дуже сакральне, це не ми робимо бізнес із чаєм, це чай робить щось з нами. Це добре що ми доторкнулись до цього.
Написав ці строки і розумію, що вони відправляться лише коли я повернусь до Києва, і мабудь того відчуття вже не передасться, але можливо чай донесе...:)
Земля мрій, Жовтень 2011.

понеділок, 2 січня 2012 р.

Что мы умеем делать лучше / What pople can do better

Что человек умеет делать лучше:
Созидать или Разрушать?
Ответ найти проще, чем кажется -
Может ли человечество сегодня уничтожить жизнь на планете?
А может ли человечество оживить какую нибудь планету?
...


What people can do better:
Create or destroy?
Finding the answer is simpler than it seems -
Can people destroy life on this planet today?
But can we vitalize any planet?
...