четвер, 21 серпня 2014 р.

Українська мова у Києві

Один знайомий - американський студент, вивчає Українську мову. Цього літа він приїхав до України і брав уроки мови у Києві у Могилянці понад місяць і ще три тижні у Львові у Греко-католицькому Університеті. Обома університетами він дуже задоволений, а от про мовне середовище його правдиві слова доволі болючі - Немає сенсу їхати вчити Українську мову до Києва, бо тут нею не говорять майже, наступного разу одразу поїду до Львову на весь термін навчання!
От так от друзі - Немає сенсу їхати до столиці України вчити Українську мову, бо тут немає мовного середовища і це чесна і об'єктивна думка іноземця, що вчить мову.
Як би ви сприймали слова - немає сенсу їхати до Мадриду - вчити Іспанську, до Берліну - Німецьку чи до Лондона - Англійську, мабуть із здивуванням.
А от про Київ сприймаємо чомусь нормально. Бо це реалії звичайно, але чи вони вірні тоді?

Австрійські тунелі

У житті довелося чимало помандрувати світом, але завжди діставався до країн літаком. Цього разу ми їздили до Європи машиною за ліками. Подорожі машиною, як виявилось дуже цікаві, і можна багато чого дізнатись про країну якою їдеш..
Однак найприголомшливіша ситуація сталася в Австрії. Ми рухались автострадою від Альп до Відня, це видовищна дорога, що майже вся складається з тунелів та естакад, а також чарівних краєвидів на серпантинах.
Наближався вечір, погода стала зовсім не привітною, шалений вітер розхитував машини на дорозі, темно-сірі хмари поливали зливою немов з брандспойту, видимість була метрів тридцять. Машин було багато і поволі у тунелях зібралися цілі "змії" з автівок, що повільно повзли до Відня. Корку як такого не було, машини не стояли, а рухались просто дуже повільно кілометрів 20-30 на годину, періодично зупиняючись на розв'язках де вливались інші потоки.
Було очевидно, що система контролю трафіку там неймовірно гарна і це підтвердилось згодом ще більше. На усіх дорогах Європи є права - аварійна смуга, якою можуть рухатись лише аварійні служби або ви можете стати там в екстреному випадку. Якими б не були забитими дороги, ця смуга завжди залишалась вільною.
І раптом ззаду почувся вий сирен і блакитні спалахи. Їхала машина невідкладної допомоги. Рухалась вона не по спеціальній правій - вільній смузі, а прямо по центру. Чому, не відомо, бо у поворотах тунелю не було видно звідки саме вона виїхала, думаю, що з якогось бокового тунелю, там багато таких евакуаційних відгалужень. Але найголовніше те, що робилося при цьому на дорозі. Усі машини двох центральних рядів миттєво брали: одні в правий бік інші в лівий, максимально притискаючись до сусідніх смуг і звільняючи простір швидкій.
Це вони робили так швидко, немов виростала ялинка прямо на очах, швидка взагалі не зупинялась, просто їхала повільно, а перед нею розтікалась така хвиля маневруючих автівок.
Швидка проїхала, жодна машина так і не ворухнулась, щоб зайняти вільний простір, не кажучи вже про те, щоб хтось прилаштувався за швидкою і їхав за нею.
Потім там пролетіла ще одна машина невідкладної допомоги. І так весь цей трафік і рухався з вільною смугою посередині кілометрів тридцять!!! Тоді вже стало зрозуміло, що сталося - велика вантажівка вилетіла з дороги лежала біля дороги перекинута, на даху. Там і стояли усі карети невідкладної допомоги, поліція, спеціальний кран і багато інших аварійних машин. Усі вони стояли рядочком на цій спеціальній правій смузі не заважаючи руху на основних.
Після цієї точки усі машини вже зайняли усі смуги за правилами розмітки і прискорювались до звичайних 130 кілометрів на годину.
Так зробили і ми, а ще стало так соромно при думці про те, як така ситуація відбувається в нас у Києві...