середа, 4 грудня 2013 р.

Робити Жити Любити

Що так плачеш рідна Земле?
Що збурило так твій дух?
Яничари гірше звіра,
Кров дітей невинних ллють!

Із часів страшного іга
Так не гнали тут людей,
Щоб в соборі зачинялись,
За дзвіницею ховались!

Хто ж той лютий звір неволі,
Що паплюжить наші долі?
Прагне: влади, зиску, крові
За усякої нагоди.

То велика і мала
Сила ката й брехуна,
Та із кожного двора
Тягне зернятко вона.

По кишенях заглядає
Бізнес краде і вбиває,
І брехливо запевняє
"Все в нас квітне й процвітає".

 
Хто не згодний - всі за грати
І мовчати, всім мовчати!
Більш нічого тут нема...
Хто наступний? "Йди сюда!"

І так високо злетіли,
Що реальність загубили.
Але гріх то річ тяжка
В хмари линуть заважа.

І давай тут красти Мрію,
Разом з нею і Надію,
Віру праву і Любов
"Хватит нам тут Евро снов!"

І, о диво - в листопаді
Нумо йолку споруджати,
Ми ж не будем догоджати
Тим хто мусить виживати.

Раптом звідкись вітерець
І не лізе в гаманець.
Вільно всюди він гуляє
І все молодь надихає.

Не мовчати, а волати -
Мрію тую захищати!
Їм же ж нічого втрачати
Не змогли це врахувати.

І от вже той вітер дме -
Буревій скоро збере!
Влада раптом захиталась -
Що робити? - завагалась.

Колос владний ваду має
І непевно виглядає -
Ззовні золотом блищить,
Та всередині тріщить.

Бо брехнею не залити
Євромрії не згасити.
Це ж ідея, що за штука?
Владі - нова та наука.

Влада кинулась шукати
Всі гілки перевіряти,
Та вже рішення було
П'яту гілку завело.

Все тут раптом загуло,
Аж колону затрясло.
І вже рішення прийшло
Птаха страшного знайшло.

Птах той високо літає,
На людей він поглядає.
Та на люд він не зважає,
Кров'ю кігті обмиває.

Люд же миру хоче й волі,
Кращої для себе долі.
В птаха теж є діти й Мати,
Що ж ти їм так зможеш дати?

Та той птах не довго думав,
Знявся низько й пазур слизько
Кров'ю людською вбагрив
І дітей всю ніч ловив.

Слава Богу!
Вдячність Церкві!
Браття, низький вам уклін,
Що всі встали ви в заслін!

Люд той чесний врятували.
Площу ж швидко прибирали.
Та із кров'ю не вгадали,
Бо в людей святе чіпали

І піднявся славний люд,
Від Карпат і аж на Схід.
Від Полісся і до моря
Всіх підняла одна доля.

В повний зріст, міцні їх руки,
Бо не можуть більше муки
І знущання ті терпіти,
Що на них так звикли лити.

Бо козацький дух в тім братті
Гартували їх в багатті!
В крові, сльозах у війні
Й так було цілі віки!

То ж не можуть в ДНК
Умістити код раба.
Хочуть щастя, хочуть долі,
Не терпітимуть неволі!

Піднялась така там хвиля,
Що земля загуркотіла.
Київ щиро всіх прийняв
Навіть мерію віддав.

Як же влада ти боїшся
Від народу городишся!
Та не можна жити ладно
Якщо красти так нахабно!

Сотні тисяч тих сердець
Можна брати за взірець.
Мудрі, добрі, запальні
Ще й хоробрі та міцні.

Прокотилось це все море,
Розлилося тут навколо.
По всіх вулицях стоїть,
"Що ж тут далі?" гомонить.

Та не легко все було,
Бо навколо загуло
Повне місто "невідомих",
І частково "несвідомих".

По околицях пішло -
Штурмувати почало,
Люд ідеями палає,
А їх лідер все чекає.

В нього три аж голови
Та туди, а та сюди.
І всі три не в той все бік,
Що чекають люди весь цей вік.

Одні трактор заправляють,
Інші там же зупиняють.
А при штурмі, як коти
Розлетілися в боки.

Лиш афганці врятували,
Що в живий ланцюг ставали.
І паркан побудували,
Всі поранених збирали.

Опозиція в собі
Силу єдності знайди!
І покинь старі трофеї,
В люду вже нові ідеї!

Де ж ти? Де ж ти? Той соколе,
Ясний розум - мудре серце!
Що піднімеш стяг свободи,
І до світла поведеш!

Не чекайте ви його,
Не шукайте ви його,
Він у нас у кожнім серці
Варто лиш відкрити дверці.

Лідер сам себе знайде
І цей час пітьми мине.
В серці вогник запаліть
І робіть, живіть, любіть!

четвер, 28 листопада 2013 р.

Немає лиха без добра

Сьогодні з ранку зустрічаючи світанок і дивлячись як прояснюється сіре небо подумалось - От дійсно немає лиха без добра, чи міг би хтось ще тиждень тому повірити, що наша нація так миттєво може згуртуватися і стояти за свої права. Ми просто захотіли цього і це сталося, останні дев'ять років не було такої єдності в країні. Якби договір з ЄС просто підписали, нічого цього б не сталося. Сподіваємось і віримо у завтра, а деякі, можливо ще більш важливі для нас речі, вже сталися за цей тиждень розбудивши єдине джерело влади - народ..

понеділок, 25 листопада 2013 р.

Європейська Україна


Сьогоднішні події у Києві запам'ятаються Киянам і безсумнівно увійдуть до історії країни. Ця подія вже отримала свою назву #Євромайдан, саме слово Майдан стало означати значно більше ніж просто місце, після подій Помаранчевої революції 2004 року. Дуже символічно, що і тоді події починалися 22 Листопада. Вочевидь це якась знакова дата для нашого народу.
На сьогоднішню Неділю 24 Листопада 2013 року через соціальні мережі було зорганізовано подію, яка мала зібрати усіх небайдужих до Європейського вибору України і донести ці прагнення і до влади і до Світу і власне до всього народу.
Вийшовши опівдні з дому, я попрямував через вулицю Інститутську в напрямку Майдану, щоб долучитись до акції. На перехресті з Шовковичною вулицю Інститутську в сторону Майдану було перекрито, машини їхали тільки від Майдану, в сторону Майдану машини не пропускали. Промайнувши Шовковичну побачив біля центрального входу Національного Банку України велику групу молодих людей, це були студенти, за моєю оцінкою до 1000 осіб, вони не мали жодної символіки, ні прапорів, нічого - наче їх щойно висадили з автобусу на екскурсію. Деякі з них перебігали дорогу до горішнього виходу з метро Хрещатик біля якого із закусочної продавали харчі та гарячі напої.
Жахало те, що це були дійсно діти, не старші третього курсу, років біля 20 плюс, мінус роки два. Пройшовши повз них і прислухавшись до розмов, зрозумів, що це власне і є та "група підтримки влади", за акцентом було зрозуміло, що вони зі сходу. Подумалось "Отож і правда, що з Макіївки привезли студентів", однак вигляд вони мали дуже мирний на відміну від групи, що стояла через дорогу на стороні біля перехрестя Інститутської та Банкової, тут явно була більш "бійцівьска" група підтримки і багато хто з них мав червоно-синьо-білу символіку. Група була не великою.
Промайнувши їх пішов далі у низ по Інститутській, на підході до Кінопалацу побачив цілий автопарк міліцейських авто, в них були доволі страшні передні бампери із металевими шипами чи то, щоб таранити інші автівки, чи то щоб розганяти людей. Через темні вікна не було видно скільки там людей.
Від Кінопалацу повз Жовтневий палац почав спускатися сходами до Майдану.

Видовище, що розгорнулося перед моїми очима було просто неймовірним, скажу чесно, що такого підняття духу я не очікував, це був величезний позитив, що пробуджував у серці гордість за те, що мені пощастило бути Українцем. Хрещатиком текла величезна ріка людей, що на Майдані розливалася морем, це були десятки тисяч людей.

Я мимоволі зупинився милуючись видовищем стягів та прапорів України та Європи, що майоріли всюди. Ріка перетнула Майдан і попрямувала до Європейської площі, а людей все більшало і більшало, скоро стало зрозумілим, що це вже понад сто тисяч людей щонайменше.

Коли я дістався Хрещатику і подивився, в обидва боки, побачив, що людей було скільки сягало ока від Європейської площі і до повороту Хрещатику, де вже далі було не видно, але люди зі сторони Бесарабської площі все ще прибували.

 Несподівано я побачив, що група міліціонерів стала ланцюжком і перегородила рух колоні прямо через вулицю Інститутську, міліціонерів було десь до сотні не більше. Вочевидь на горі відкрили вулицю Інститутську для проїзду, бо з гори почали їхати машини. Думаю, що це було продумане рішення міліції, можливо щоб перевірити наміри натовпу. Привід був очевидним "мовляв ми маємо відновити рух по вулиці Інститутській". Спочатку люди спробували йти в напрямку фонтану засновникам Києва, що на 20 метрів вище на Майдані над Хрещатиком і там перетинати Інститутську, одначе там стоїть паркан, а маса людей, що йшла позаду все напирала, бо не бачила, чому попереду зупинився рух. Друга колона міліціонерів тим часом вишикувалась ланцюгом вздовж іншої сторони Інститутської, таки чином розрізавши колону на двоє.
Через кілька хвилин стало очевидним, що намір цей був безглуздим, таку  масу людей було просто небезпечно спиняти, кордони просто прорвала маса людей і вони хлинули далі Хрещатиком, а групи міліціонерів поспіхом відступили у бік Михайлівської.

Такого енергетичного піднесення тут не бувало з часів Помаранчевої революції це точно. Одначе було в цій енергетиці і щось нове. Значно більше агресії відчувалося в повітрі. Стало зрозумілим, що зараз треба бути дуже обережними, бо найменша іскра може призвести до полум'я. Думаю і міліція це чудово розуміла, може навіть і готувалась, просто такої маси людей не очікував ніхто. Скажу відверто, що і я у найоптимістичніших варіантах уявляв собі у чотири рази меншу кількість бажаючих висловити свою позицію.

Зараз ближче до ночі основні сили сконцентрувались на Європейській площі, є група і на Майдані Незалежності, одначе барикади та намети звели саме на Європейській площі.
Мій друг, що мешкає у Європі повідомив мене ще біля 17ї години, що події у Києві стали головною новиною на BBC та Euronews, отож Європейці і політики і головне прості люди побачили справжнє прагнення нашого народу жити у Європейській родині і вільно робити свій вибір.

Щоб нас не чекало у найближчі дні - ми Нація і ми можемо відстоювати свої інтереси!

вівторок, 22 жовтня 2013 р.

Іван Сила

Нещодавно вдалося подивитись фільм сучасного українського кінематографу "Іван Сила". Навіть спеціально сходив до кінотеатру "Жовтень" - це перший кінотеатр Києва, ще мої батьки дітьми бігали до нього.
Фільм вийшов дуже приємним, хоча було багато галасу, що його зняли за малого бюджету, але це аж ніяк не вплинуло на саму видовищність фільму. Власне у фільмі були ті люди, що там мали бути, це навіть не зовсім вже питання акторства чи кінематографу художнього. Фільм простий і саме такий яким він має бути. Сьогодні мені важко уявити собі кращий фільм для української молоді. Історія Івана Фірцака мабуть один з кращих сюжетів, що саме сьогодні вартий був екранізації, дуже приємно, що і сучасні Богатирі в Україні є для головних ролей, що не поступаються героям, яких вони грають.
Дуже вражаючим є і те, що фільм зняли на державні гроші, так рідко наша держава виділяє гроші на те, на що треба їх виділяти.
Сподіваюсь, що після цього проліску в українському кінематографі настане справжня весна!

субота, 7 вересня 2013 р.

Пошуки покликання, або чи є у мене талант?

Давно і багато розмірковую над цим питанням. Дуже часто ми ходимо навколо якоїсь проблеми, часом навіть роками, але  блукаємо немов у лабіринті не знаходячи рішення, а відчуття близькості виходу то посилюється то слабшає. Але з цим питанням все ж історія інша. Мабуть не буде перебільшенням сказати, що питання покликання у житті - цікавить практично кожну людину. Кожен хотів би займатись у житті улюбленою справою, а не проживати дні в очікуванні вихідних. А як багато професіоналів, які роблять свою справу добре, але не люблять її. Всі знають, що робити будь-яку справу і отримувати від неї задоволення - не одне й те саме. Як правило люди, які досягли дуже великих успіхів, у будь-якій сфері - люблять своє заняття, часом навіть одержимі ним. Таких людей ми часто називаємо талановитими, у людини є талант і вона його реалізувала. Ну а що ж я? Запитуємо ми сбее... Як власне і мільярди інших на планеті - У мене немає талантів?
Більшість вже до закінчення школи або університету погоджується з тим, що вони або зовсім безталанні, або посередні і що мовляв - таке життя. Суспільство заохочує до цього - "просто роби свою справу добре" і "кожен заробляє як може", це головні аргументи для виживання, тому як життям це не назвеш. Навіть фінансовий успіх не вирішує питання, все одно це буде виживання - просто в більшому або меншому комфорті .Поставимо це питання ще раз - А чи вірно я вирішив, що я посередній або зовсім безталанний невдаха? Абсолютно недавно мене осяяла думка, немов хід до кролячої нори, потрібно підійти до питання таланту зі зворотнього боку. Талант - не винятковість, що доступна одиницям, а норма - талант є у всіх, але майже всі його не розкривають. Творець створив нас за своїм образом і подобою, ну а хто ж є більш творчим, ніж Той, хто створив Усе? Природа чи еволюція, все одно ми підійдемо до того, що Людина істота творча і якщо, як вид, ми розвиваємось значить і енергія розвитку є у кожному з нас.Так чому ж тоді так мало її розкрили? Зазвичай ми скажемо, що не у всіх рівні можливості і "так склалося життя". І це буде правдою. Життя сьогодні сприймається так, що головна наша турбота - забезпечити своє матеріальне існування і більшість батьків і ми самі трохи пізнавши життя починаємо приймати цей постулат як вірний. І якщо яке-небудь заняття здається нам не здатним прогодувати нас, воно відкидається. І схоже це найбільший злочин, який ми здійснюємо в якості батьків або самих себе проти своїх дітей або самих себе. Дуже багато є історій, про те, як батьки надихнули і підтримали чадо в чомусь і людина в результаті досягає у цій справі великих успіхів у житті. А ось зворотніх історій ми не чуємо, не існує історій про батьків або людей які вбили свої таланти чи таланти своїх дітей - таких історій просто не розповідають, ми це сприймаємо, як норму - Там ось змогли, ну а тут ми не змогли, таке життя. Хоча життя таке, яким ми його самі робимо.
Другий промінь світла, який спав на думку, став відповіддю на питання - а як же знайти своє покликання у житті. Припустимо ми вже подорослішали або навіть досягли зрілого віку, але все ж душа просить змін і хоче щастя, а не простої зрілості. Як визначити справу до якої маєш талант. Я помітив прекрасний інструмент - час. Кожен з нас знає відчуття, коли роблячи щось, що нам до душі - три години минають, як п'ять хвилин, а якщо робиш, щось до чого немає тяги - п'ять хвилин тягнуться немов три години. Ось так і можна виявити те - до чого у нас схильність і зробити це ми можемо у будь-якому віці. Отож усі шляхи відкрито.
Робіть те, що любите!

середа, 7 серпня 2013 р.

Відновлення ріки

Ще один дуже цікавий документальний фільм, про те, як в США вирішили знести одну дамбу разом з гідроелектростанцією і відновити вільну течію ріки. Таке рішення було прийнято через те, що дамба почала загрожувати виживанню лосося, який піднімався в гору по цій річці для нересту і дамба стала суттєвою перепоною на його шляху..
Гідроелектростанція належала енергетичній компанії, яка за власний кошт зносила електростанцію та дамбу і відновлювала течію ріки. А енергетичні потужності цієї станції було вирішено замінити на енергію з відновлюваних джерел, для чого будувались нові вітро-енергетичні установки.
Приємно бачити, коли у людей вистачає здорового глузду допомагати Природі, а не протистояти їй.

субота, 29 червня 2013 р.

Самопожертва

Нещодавно дивився дуже цікавий документальний фільм присвячений тихоокеанському лососю - доволі дивовижній рибині, кожна з яких робить неймовірний подвиг самопожертви заради наступних поколінь.
Доволі дивно чути про лосось і високодуховну природу самопожертви, однак саме приклад цієї рибини вразив мене своєю відверто відкритою природою любові у світі навколо нас.
Коли приходить час нересту у тихоокеанського лосося, риба прямує до берега і на мілинах відкладає ікринки, а потім стається неймовірне: усі риби перестають їсти і з часом помирають від голоду там же де будуть народжені їхні майбутні діти. І не від того, що не вистачає корму, а добровільно - вони просто перестають їсти.
Вчені довго билися над цим феноменом, адже він доволі рідкісний у природі, принаймні так здавалося. І з часом таємницю було розгадано, відповідь була приголомшливою - Тіла померлих риб стають ідеальним добривом для морського дна, і з часом там розквітає флора та мікроскопічна фауна, яка є кормом для мальків лосося, що як раз народжуються  з ікринок. Це дозволяє їм вижити і швидко вирости і почати свій шлях у житті, який закінчиться, у більшості, такою самою самопожертвою, що робили їхні батьки.

У нас, людей, прийнято вважати, що у більшості своїй батьки здатні заради дитини на все, у тому числі і на самопожертву. Це майже аксіома у нашій світовій культурі і у більшості випадків думаю правда.
Але от цікаво, якби усім людям при народженні дітей доводилось би для продовження роду приймати смерть. Чи наша цивілізація би тоді зосталася? Чи народжували б ми дітей, у якому віці і скільки б з нас відмовилось? Очевидно, що це питання без відповіді і скоріш за все людство б не вимерло одразу за одне покоління, але думаю, що зменшилося би на кілька порядків.
Ця цивілізація б відрізнялась від нас на стільки сильно, що була би для нас, як прибульці ніж люди. І чи досягне таких духовних висот людство за нинішньої цивілізації.

четвер, 11 квітня 2013 р.

В пошуках книги мудрості

Вчора зайшов до книжкового магазину в пошуках збірки висловів відомих українців чи добірок українського прислів'я. Після кількох полиць нічого не знайшовши пішов до продавця питати. Мене відвели в самий кінець магазину і запропонували пошукати на нижній полиці. Присів, там дійсно були книжки про мудрість:Російські народні приказки, Найкращі вислови латиною, Цитати Конфуція, Даоські, Буддистські.... всього, я не полінувався і порахував, 48 книжок і жодної про Українську мудрість. Нарешті око вихопило миле слово "України" - хапаю книжку...
.....
"Податковий кодекс України" - О, так! це просто таки безкінечне джерело "мудрості"!
...
Стало спочатку сумно, сумно аж за край! А потім ридав від сміху - навіть сама книжка податкового кодексу "розводить" людей:)
Магазин той до речі називався - Книжковий магазин "Товариства Знання України".
Ми - дерево, яке обрубало собі коріння і хоче мати пишну крону.
Сьогодні поїду поливати коріння в книгарню "Є", маю віру надію любов, що там таки знайду Мати їх Софію.


Дорогою проходив повз велику церкву, що називають "Український Афон", храм що стоїть на горі, біля Олександрівської (колишньої Жовтневої) лікарні. Великий храм і має велику крамницю церковної книги. Зайшов - запитав, чи є Біблія Українською мовою? - не має. В крамниці сотні  книжок в тому числі і Українською мовою, Біблії аж три видання різних, але жодного Українською. І це найбільш видавана книга у світі, станом на 2012 рік надруковано 6 мільярдів примірників 1185 мовами. Господи помилуй нас!


У книгарні "Є" таки знайшовся порятунок - дві книжки з украхнськими прислів'ями та афоризмами - це вже супер. І можна набрати з десяток книжок про видатних українських митців і зібрати самому вислови. Не фонтан, але обнадійливо! Принаймні можна зробити те, що бажаєш.

вівторок, 9 квітня 2013 р.

Оптимізм

Думаю оптимізм, це не тільки якась примарна візія, світосприйняття, або стиль життя, це простіше - те як ти "твориш" своє майбутнє (на рівні персони, чи компанії, чи держави, світу). Так, не все залежить від нас, це правда. Але та частина, що залежить - її і треба зробити найкращим - найоптимістичнішим чином.Тож оптимізм - він насправді рятує життя. Навіть для себе самого - чи не хочеться жити, а не виживати? Оптимізм, як і песимізм він повністю в наших руках (головах, серцях) їм ми керуємо, а реалізм він як раз сам намалюється - і цей реалізм буде намальований або пензлем оптимізму, або ... Власне, тільки так і цікаво жити.

четвер, 4 квітня 2013 р.

Земля і насінина для майбутніх поколінь

Після великої роботи з прибирання снігу, з'явилась можливість трохи відпочити і подумати. Думалося про різне і про безпорадність системи перед обличчям випробувань, і про трагі-комізмі нашої влади і про чудесне натхненні людей допомогти один-одному у скрутну хвилину і про свою роль у цих подіях.І той висновок, до якого я дійшов, що якою б не була оцінка ситуації навколо. І не тільки зараз, а й в цілому у житті, адже мені вдалося побачити трохи зовнішній світ від Атлантики до Тихого океану, а потім і мати, хоч і неприємну, але корисну можливість - полежати в ліжку багато років і заглянути всередину власного світу. Висновок залишається все ж позитивним - потрібно створювати настрій, оптимізм і цінність у житті.І для мене Україна - найкраще місце на Землі, що б робити це. Потрібно класти в землю Життя - зерна позитиву, що б вони дали в майбутньому кращі сходи. Не відомо, коли це станеться, наше покоління застане краще життя в країні або наші діти, чи онуки - Але власне, яка різниця? Хочеться жити добре - тут і зараз?, так хочеться - в тім, а хто заважає? і головне, а чи не занадто це егоїстично - ось я хочу тут і зараз жити в розвинутій країні? Так ні Європейці ні Американці ні Корейці ні Японці, ніхто в світі не починав у своїй історії відразу добре жити. То чи не краще просто закатати рукава і почати працювати - тут і зараз на це краще майбутнє і своє нинішне життя.
Так можливо ти не побачиш це прекрасне дерево з солодкими плодами, а станеш лише землею і зерном для цього майбутнього дерева процвітання: культури, економіки, освіти - просто щастя. Варто щосили постаратися жити тут і зараз добре для себе і своїх близьких, і точно знати і робити те що знаєш для цього майбутнього древа процвітання і не важливо, коли воно зацвіте і принесе плоди - совість відповідає за те, які зерна сієш ти і що, тут і зараз ти робиш для того що б жити краще і тобі зараз і наступним поколінням в майбутньому.

вівторок, 26 березня 2013 р.

Весна і розуміння самого себе

Події кількох останніх днів, коли на Київ насунулося справжнє стихійне лихо і не тільки у Природі, але й в головах у людей, трохи потрясли мене і емоційно і морально і фізично - лопатою і пилкою я стільки давно не працював.
З цього приводу я навіть написав у Фейсбуці коментар, що я - козел. Що викликало багато запитань від знайомих. Але у цьому не було ніякого сарказму ні емоцій - це була чесна логіка.
Але все ж варто пояснити, що я мав на увазі, бо питань стає більше, а ясності менше.

Коли в ніч із П'ятниці на Суботу лютувала негода я вночі вже відкопував свій під'їзд у будинку, бо двері не відчинялись. З ранку прокопали тунель до дороги яку чистить трактор. Але потім суботнім ранком події почали розгортатись дуже швидко, я зайшов на свою сторінку у Фейсбук і те що я там побачив, а згодом і на власні очі у місті - вразило мене дійсно сильно.
З одного боку в центрі міста, де я мешкаю проблем з технікою немає - техніка їздить цілодобово  і біля 20 людей (комунальних служб) лопатами махають. З іншого боку - це не сильно допомагає  - так як є ще й людський фактор - ім'я йому жлобство.Якраз з ранку побачив з вікна - три особи вилізли, відкопали лопатами свої машини - поїхали - відполірували кригу під снігом - вдарились за 50 метрів - перекривши всю вулицю. Зрозуміло тепер снігоприбиральна техніка, що вона є, що її немає - не може доїхати. Тягнути Рейндж Ровер по такій погоді - не дуже просто, чекали грейдер, поки їх розтягнули. І так скрізь і це легковики у центрі Києва. Теж саме роблять водії фур на трасах - їм заборонили рух зараз. Але розумний завжди знайдеться "пронесе мовляв" - щогодини якийсь такий розумник знаходиться і він на своїй літній гумі починає їхати, його розвертає і він перекриває всі три смуги на шосе. Щоб тягти фуру - вже чекають гусеничний "танк" - їх багато зараз до Києва привезли, фуру прибирають - тільки тоді можна знову щось чистити.На околицях міста жорсткіше - там мало хто, щось чистить взагалі.
Люди, зрозумівши, що порятунок це справа їх власних рук почали об'єднуватись у систему  народної допомоги - групи в фейсбуці - як координаційні центри - кому потрібна допомога, телефонують в такі центри чи пишуть повідомлення і до них їдуть на допомогу: відкопувати, годувати, поїти, відігрівати ...Так як хліба в магазинах не було - по обіді я пішов у піцерію на Басейній вулиці - купив піцу, а шлях лежав через Олександрівську (колишню Жовтневу) лікарню - там сцена дійсно апокаліптична - стоїть покинута карета швидкої допомоги - її завалило вже сугробом. Добре, що хоч у лікарні застрягли - людину на ношах потягли до лікарні, а швидку кинули - вона важка, її вже тільки гусенична техніка може витягнути, оскільки тут ще й схили круті.
Повернувшись до дому я знову подивився на тренди у Мережі і мене реально розплющило - якісь хлопці чіпляються до джипів на сноубордах і так розсікають по місту. теж саме на квадроциклах та снігоходах. Поліція намагається, щось робити-але її сили в основному на інших ділянках - на окружній повний завал із фурами і тими людьми, що у корках - вони там вже 2 дні! Люди сидять в машинах або просто їх кидають, якщо можуть кудись дійти.

Одна з моїх знайомих по Києво-Могилянці виклала посилання на групу у Фейсбуці ""SOS Київ" і от тут мені по справжньому стало сумно, коли я усвідомив те що в групі "SOS Київ" у Фейсбуці (волонтери, що допомагають людям) - 308 осіб. У групі, що лайкає покаталки на сноубордах по Андріївському узвозу або за джипами - 4000 чоловік.
Стало ніяково - ми - морально хворі люди (10% - допомагають іншим, а 90% - енджоять хуртелицю). Мені стало соромно за нас Киян. Багато гарних людей, але все ж таки як багато мороку бродить в головах і серцях людей.
Ситуація просто проявила - все це потворність всіх верств суспільства і не тільки верхніх, яких прийнято поливати, але справедливо буде говорить - це і про більшість.

А що ж я сам? Я пішов до дзеркала і сказав "Олексій, а ти сам, що ти сам робиш? Ти серед 10% нормальних, чи серед інших - інших не судять, відповідати треба за себе? І що ти собі скажеш?"
От тоді я й зрозумів, що я козел - бо всю ту першу добу лиху я доволі весело на все це дивився - знімав смайліків і мені в голову не приходила думка допомогти комусь, поки я не побачив пост своєї знайомої.
Звичайно, що я приєднався до тієї групи і найбільший "удар" прийняв вже тієї ночі, коли на схилі впавше дерево треба було розпиляти фактично на дрова і знести все це до низу. Бо воно перекрило пішохідну доріжку, а техніка туди не доїде і в літку, бо це не дорога для машин.

Тож сьогодні я почуваюсь дуже втомленим фізично, але на душі легко. Я також дуже щасливий, що за ці дні побачив стільки приємних і добрих людей у нашому рідному місті і, що їх багато!
Я вважаю правильним також і розваги, я зовсім не думаю, що це погана ідея покататись на лижах Андріївським узвозом, або у Парку Слави, але "справі час, а втіхам годину" - краще трохи покататись, але і допомогти іншим важливо.

І суть вислову в тому, що я так і не збагнув, чому я відгукнувся на харизму інших людей і приєднався до допомоги волонтерів, але чому мені самому не спала думка зробити це без чужого прикладу. От тому я поки і є козел - бо до розуміння самого себе, мені ще дуже далеко.

субота, 23 лютого 2013 р.

Економічний розвиток і культура

Дослідження економічного розвитку було моїм хобі ще з 18 років. Україна в ті часи переживала кінець бурхливих 90х років, тепер вже минулого сторіччя і її майбутнє було дуже незрозумілим. Стрімкий розвиток та успіх прибалтійських країн, розвал та занепад на сході від нашої країни і шалені війни на Кавказі виділяли Україну в якесь середнє становище невизначеного майбутнього. Слава Богу країна не зіткнулася з війною, хоча кулі свистіли і на Схід від нас і на Захід, в нас під боком у Придністров'ї - Молдові. Ми мали третю в світі військову потугу. Дуже гарну інфраструктуру порівняно з іншими республіками колишнього Союзу, величезні запаси ресурсів. Країна має навіть свої нафту та газ. І що найбільш цінне - країна мала що найменше три галузі економіки повністю замкнутого циклу в межах країни, тобто не залежала від інших республік ні в постачанні сировини ні у виробництві. Країна мала чудовий трудовий потенціал і здавалося, що все це має запрацювати. Мабуть було вірним твердження, що тоді часто лунало, що Україна має одні з найкращих стартових шансів після розвалу Союзу.
Але перша половина 90х вже минула і було очевидним, що економічного дива не сталося. Скоріше навпаки - економіка була у серйозному штопорі. І треба сказати, що приземлення було дуже жорстким. Мало хто знає факт, що після другої світової війни економіка Німеччини була зруйнована на 40%, а економіка України за перше десятиліття своєї незалежності була зруйнована на 60%. Якщо вдуматись у ці цифри - волосся дибки стає. У Німеччині у 1945 році дещо сталося - там їздили танки по Берліну, країна лежала в руїнах. Що ж сталося в нас, що руїна була ще більшою.
Я тоді багато думав про це, мені було дуже цікаво, чому одні країни, часто маючи дуже слабкі стартові позиції піднімаються на верхівку, а інші ні. Улюбленими книгами в мене тоді були біографії творців великих корпорацій від Акіо Моріти до Лі Якокки. Незважаючи на велику кількість літератури щодо економічного розвитку, жодної книги чи статті, що давала б відповідь на питання чому одні стають успішними, а інші ні - не було. Можна було просто дослідити економічний розвиток якоїсь країни і зрозуміти поверхові причини її успіху, які в більшості випадків висвітлювались, як вірна економічна політика того чи іншого уряду. Але ніякого універсального закону не простежувалось - одні країни використовуючи якийсь підхід ставали успішними, а інші ні.
Найбільшу цікавість для мене тоді представляли так звані Азійські тигри - чотири країни, що розвинулися економічно дуже швидко: Південна Корея, Гонконг, Тайвань та Сингапур. Південна Корея представлялася мені найцікавішою - це була країна з дуже схожою історією на Українську - вона весь час була затиснута між Японією і Китаєм і доволі часто її долю намагалися вирішити ці сусіди. В країні також мешкає біля 50 млн. чоловік і головне вони розвинулися найшвидше в світі. Так зване економічне диво сталося по суті за чверть століття. І якщо збагнути його темпи, що по завершені Корейської війни у 1953 році ВВП на душу населення складав 80 доларів на рік - то можна уявити собі розмах бідності. 80 доларів не в місяць, а на рік - тобто 6,67 долари на місяць! Ви можете собі уявити, що країна яка сьогодні випускає Самсунг та Хюндаї півстоліття тому мала доходу менше 7 доларів на чоловіка на місяць. Звичайно мені було дуже цікаво, чому країна так вибухово розвинулася. І звичайно я мріяв відвідати її, щоб дослідити це питання особисто.
Мені пощастило і 2004 року я потрапив до Південної Кореї і поглянувши на їхні успіхи спробував розібратись на чому базується їхній шалений розвиток. Я дослідив їхню економічну історію - те як вони самі пояснювали цей успіх, побував у КоЕксі, навіть зустрівся з чиновниками - все виглядало ніби зрозумілим - правильні рішення керівництва країни, гарний менеджмент у корпораціях, свобода малого бізнесу і працьовитість нації - зробили свою справу. Але цілісна картина не складалася - багато азійських країн намагалися і намагаються зараз робити те саме, але це не дає результату. Крім того в Кореї 60х років була шалена корупція, навіть більша ніж в нас зараз, люди також не в захваті від сплати податків. В них не було супер інфраструктури яка б могла пояснити таку продуктивність. Тобто це цілком схожі на нас люди, але які досягли дуже відмінних від нас результатів - маючи значно менші ресурси.
Коли я це зрозумів, я пірнув глибше - оскільки розвиток стався по суті в рамках одного покоління, то було дуже легко знайти людей які бачили все від початку до сьогодні на власні очі, брали участь в цьому і власне все це могли б пояснити.
Я провів багато вечорів в розмовах з одним чоловіком, який як раз був менеджером вищої середньої ланки і віком біля 50 років - що ідеально підходив під портрет людини, яку я шукав.
Він розповів мені багато того, чого неможливо було знайти в офіційній історії економічного дива - бо вона ніколи не чіпає самого низу суті - чому люди щось роблять. Бо жодна влада не може своїми руками зробити будь-що, це роблять мільйони робочих рук, або не роблять. І тут як раз я намагався дізнатись чому в Кореї люди це робили і роблять.
На третій день мені вдалося докопатися до суті питання, як мені здалося, я назвав це "Історія рисоварок". Передісторія така, що коли ви в Кореї - ви бачите, що там все корейське - від їжі до, зрозуміло техніки, всі їздять на корейських машинах, говорять по корейських телефонах. Я тільки двічі зустрів іноземні крамниці - Величезний, надсучасний із лазерними вітринами магазин Нокіа, що тоді була виробником мобілок №1 у світі - він був повністю пустим, лише п'ять продавців і жодного клієнта і це в найкращому місці в діловому центрі Сеула, я думаю коштував він мільйони доларів фінській компанії. А внизу у переході до метро стояли дві крамниці - точніше навіть дешеві кіоски з мобілками Самсунг та ЄлДжі - і біля них був натовп, що розкуповував мобілки. І також побачив у самому КоЕксі - найдорожчому виставковому центрі - експозицію машин Кадилак - теж там був один продавець і жодного клієнта, я був єдиний хто підійшов і поцікавився американськими автівками. І от в розмові ми торкнулися цієї теми - я спитав його, чому на його думку це так. Неможливо це пояснити лише податками, цінами чи супер патріотизмом - хоч якась частка людей має купувати інше, бо хотітиме виділитись.
І тоді він розповів мені, що на початку 80х років в них всі користувались електричними рисоварками японського виробництва, корейських просто не було тоді. Потім з'явились корейські, але вони були гіршої якості і їх почали купувати, але не багато. Через рік якість корейських наблизилась до японських - і всі повністю перейшли на корейські вироби, японські просто зникли.
Тоді я збагнув одну річ - це цілком нормальні люди - якщо щось по якості іноземне краще за місцеве - вони купують іноземне, але як тільки якість наближається до потрібного рівня (нехай навіть трохи гірше, але вже поряд), всі повністю починають купувати лише своє рідне.
Тобто спрацьовує якийсь механізм в двох місцях - Корейські виробники за будь-яку ціну намагаються досягти світового рівня якості, як тільки вони до цього наближаються - споживачі їх повністю підтримують, патріотизм неймовірно сильний з обох боків.
Мені стало цікаво, чи перейняла цей дух нова генерація людей - молоде покоління, що вже виросло за часів економічного процвітання. І був дуже здивований, що так - дивовижний факт дізнався від своїх друзів, що під час кризи 1998 року, коли Корея потрапила в дуже серйозну халепу, бо їх економіка сильно залежить від експорту - то студенти всіх університетів і всі разом - здавали кров - безкоштовно. Яку потім переробляли на плазму, дуже дорогий медичний препарат, і держава продавала її на зовнішніх ринках, а гроші від продажу спрямовувались на погашення державного боргу перед МВФ. Це було неймовірно навіть чути.
Чи можна собі уявити таку картину в нас? Так, ми такі самі люди, але чомусь в нас таке сприйняли б як жарт.

Тож тієї поїздки я не збагнув всього, але зрозумів, що дуже багато залежить від культури і при цьому культури на рівні людей і на рівні менеджменту компаній. Насправді не так вже й багато залежить від керівництва країни. По суті навпаки воно залежить від перших двох складових.

Десь через 8 років я зустрів одне цікаве дослідження - де як раз вчені розглянули вплив різних культур на розвиток країн, при чому дослідження мало всесвітній масштаб. І дуже добре підкреслило, що культура дійсно є ключовим фактором у розвитку країни, і у тому, що вона собою являтиме - бо й успіх може бути різним. Розглядалися і релігійний вплив і традиції і вплив інших культур, коли країни опинялись в складі великих імперій, або були тривалий час окуповані іншими країнами. Це дослідження повністю підтверджувало мої висновки зроблені за 8 років до того.

І як раз нещодавно, біля тижня тому, до нас приїхав іноземний партнер по одному з наших проектів на роботі. І почали розглядати схемі бізнес моделей. Один з партнерів намалював бізнес модель поточної компанії в його галузі. Де з обороту 5% є чистим доходом з якого власне робляться накладні витрати. І найбільше яскравою була фраза про те що, зарплати людей там становлять взагалі найменшу частину. Мені тоді подумалось - оце так і є, в епоху війни за таланти ми сидимо і говоримо, що рядові працівники одна з найменш важливих складових бізнес моделі. І це ще найкращі наші кадри - які керують багатомільйонними бізнесами, об'їхали півсвіту, все вже бачили і здавалося мали б дуже добре розуміти, що справді дає ефект. Скоріше навіть розуміють, але не вірять, що в нас це спрацює.
Тоді згадалися слова, як раз з епохи кінця 90х років, коли на моїй першій роботі в банку, одна з мудрих колег говорила - Я дуже боюся, що Україна піде "мексиканським шляхом" розвитку, я тоді її питав, що це означає, але достеменно не розумів відповідей. І от зараз зрозумів - що це таки сталося - це означає розшарування суспільства. В нас виріс клас над багатих людей, дуже маленький середній клас і 80% людей - що живуть на рівні бідності. Як раз у Мексиці живе найбагатша людина на нашій планеті, але чи багато людей хотіли б переїхати жити туди?
Людям значно миліші країни там де добре живуть 80% людей і визначається це культурою.

неділя, 20 січня 2013 р.

Раб не хоче стати вільним - він хоче мати своїї рабів

Перегляд фільму "In Time" дуже привернув і  розбурхав мою увагу, так як питання підняті в ньому, а тим більше відповіді на них уже більше двох років займають мої думки.Фільм має навіть не подвійне, а потрійне дно: досить не складно зрозуміти і цінність часу і розуміння грошей під часом і принцип розшарування суспільства - страждання одних для процвітання інших.Але от потім ще глибше піднімається питання самої людської природи - не важливо, що буде засобом платежу, головне як малій групі людей поневолити інших. Це питання вирішувалося тисячоліттями і силою, і владою грошей і технічним прогресом і споживанням, як от сьогодні.Головне залишається незмінним - принцип накопичення сили і влади - залишається непохитним, на ньому живе світ всю відому нам історію нинішньої цивілізації.Але ось, що цікаво - підтримують цей принцип і дозволяють йому працювати - не правляча у світі меншість, а навпаки більшість - якою правлять.За рахунок однієї просто сутності - его є у всіх, як і жадібність і генотип цього принципу - лізти на гору, деколи і по головах інших. І ця жадібність і его вони не залежать від статків або слави, часом буває і навпаки, коли не досягнувши успіху до цих двох іпостасей додається ще й злість.Чому людина розуміючи, що більшу частину її продуктивності присвоять ті, хто і так вже дуже багаті - продовжує грати в цю гру? Адже гроші працюють - поки ми їх приймаємо, відмовся люди продати свою працю - світ грошей одразу зникне.Але цього ніхто не хоче і не тільки багаті, але й не меншою мірою ті хто внизу піраміди. Тому, що ніхто не хоче, щоб впала система - всі хочуть просто пролізти якомога вище. І не позбутися споживчої залежності і знайти свободу, а навпаки завести своїх невільників. І піднявшись знизу - такі люди деколи ще більш жадібні і жорстокі, цей момент теж чарівно показаний у фільмі - найжорстокішими завжди були яничари.Чи вирішить цю проблему технологічний прогрес, коли роботу почнуть виконувати роботи - можливо, але цей момент будуть відтягувати так довго, як зможуть і верхи і низи, одні через страх втратити свої багатства і вплив, інші - робоче місце.Однак за законом нормального розподілу - існують і 10% людей, на яких це правило не діє. Вони вільні - не раби і не хочуть заводити своїх рабів. Світ мало, що знає про них - тому що воліє просто не помічати їх, хоча це по суті кожна 10та людина.І як приємно зустрічати таких людей, а ще краще прагнути до свободи самому!