З цього приводу я навіть написав у Фейсбуці коментар, що я - козел. Що викликало багато запитань від знайомих. Але у цьому не було ніякого сарказму ні емоцій - це була чесна логіка.
Але все ж варто пояснити, що я мав на увазі, бо питань стає більше, а ясності менше.
Коли в ніч із П'ятниці на Суботу лютувала негода я вночі вже відкопував свій під'їзд у будинку, бо двері не відчинялись. З ранку прокопали тунель до дороги яку чистить трактор. Але потім суботнім ранком події почали розгортатись дуже швидко, я зайшов на свою сторінку у Фейсбук і те що я там побачив, а згодом і на власні очі у місті - вразило мене дійсно сильно.
З одного боку в центрі міста, де я мешкаю проблем з технікою немає - техніка їздить цілодобово і біля 20 людей (комунальних служб) лопатами махають. З іншого боку - це не сильно допомагає - так як є ще й людський фактор - ім'я йому жлобство.Якраз з ранку побачив з вікна - три особи вилізли, відкопали лопатами свої машини - поїхали - відполірували кригу під снігом - вдарились за 50 метрів - перекривши всю вулицю. Зрозуміло тепер снігоприбиральна техніка, що вона є, що її немає - не може доїхати. Тягнути Рейндж Ровер по такій погоді - не дуже просто, чекали грейдер, поки їх розтягнули. І так скрізь і це легковики у центрі Києва. Теж саме роблять водії фур на трасах - їм заборонили рух зараз. Але розумний завжди знайдеться "пронесе мовляв" - щогодини якийсь такий розумник знаходиться і він на своїй літній гумі починає їхати, його розвертає і він перекриває всі три смуги на шосе. Щоб тягти фуру - вже чекають гусеничний "танк" - їх багато зараз до Києва привезли, фуру прибирають - тільки тоді можна знову щось чистити.На околицях міста жорсткіше - там мало хто, щось чистить взагалі.
Люди, зрозумівши, що порятунок це справа їх власних рук почали об'єднуватись у систему народної допомоги - групи в фейсбуці - як координаційні центри - кому потрібна допомога, телефонують в такі центри чи пишуть повідомлення і до них їдуть на допомогу: відкопувати, годувати, поїти, відігрівати ...Так як хліба в магазинах не було - по обіді я пішов у піцерію на Басейній вулиці - купив піцу, а шлях лежав через Олександрівську (колишню Жовтневу) лікарню - там сцена дійсно апокаліптична - стоїть покинута карета швидкої допомоги - її завалило вже сугробом. Добре, що хоч у лікарні застрягли - людину на ношах потягли до лікарні, а швидку кинули - вона важка, її вже тільки гусенична техніка може витягнути, оскільки тут ще й схили круті.
Повернувшись до дому я знову подивився на тренди у Мережі і мене реально розплющило - якісь хлопці чіпляються до джипів на сноубордах і так розсікають по місту. теж саме на квадроциклах та снігоходах. Поліція намагається, щось робити-але її сили в основному на інших ділянках - на окружній повний завал із фурами і тими людьми, що у корках - вони там вже 2 дні! Люди сидять в машинах або просто їх кидають, якщо можуть кудись дійти.
Одна з моїх знайомих по Києво-Могилянці виклала посилання на групу у Фейсбуці ""SOS Київ" і от тут мені по справжньому стало сумно, коли я усвідомив те що в групі "SOS Київ" у Фейсбуці (волонтери, що допомагають людям) - 308 осіб. У групі, що лайкає покаталки на сноубордах по Андріївському узвозу або за джипами - 4000 чоловік.
Стало ніяково - ми - морально хворі люди (10% - допомагають іншим, а 90% - енджоять хуртелицю). Мені стало соромно за нас Киян. Багато гарних людей, але все ж таки як багато мороку бродить в головах і серцях людей.
Ситуація просто проявила - все це потворність всіх верств суспільства і не тільки верхніх, яких прийнято поливати, але справедливо буде говорить - це і про більшість.
А що ж я сам? Я пішов до дзеркала і сказав "Олексій, а ти сам, що ти сам робиш? Ти серед 10% нормальних, чи серед інших - інших не судять, відповідати треба за себе? І що ти собі скажеш?"
От тоді я й зрозумів, що я козел - бо всю ту першу добу лиху я доволі весело на все це дивився - знімав смайліків і мені в голову не приходила думка допомогти комусь, поки я не побачив пост своєї знайомої.
Звичайно, що я приєднався до тієї групи і найбільший "удар" прийняв вже тієї ночі, коли на схилі впавше дерево треба було розпиляти фактично на дрова і знести все це до низу. Бо воно перекрило пішохідну доріжку, а техніка туди не доїде і в літку, бо це не дорога для машин.
Тож сьогодні я почуваюсь дуже втомленим фізично, але на душі легко. Я також дуже щасливий, що за ці дні побачив стільки приємних і добрих людей у нашому рідному місті і, що їх багато!
Я вважаю правильним також і розваги, я зовсім не думаю, що це погана ідея покататись на лижах Андріївським узвозом, або у Парку Слави, але "справі час, а втіхам годину" - краще трохи покататись, але і допомогти іншим важливо.
І суть вислову в тому, що я так і не збагнув, чому я відгукнувся на харизму інших людей і приєднався до допомоги волонтерів, але чому мені самому не спала думка зробити це без чужого прикладу. От тому я поки і є козел - бо до розуміння самого себе, мені ще дуже далеко.
