Вода плавним струменем лилась з крану...
Бульбашки мильної піни вигравали веселковим блиском на руках, мило було на диво ароматне, немов якісь трави на галявині карпатського лісу, а виглядало як шматок кори зі смереки, з білими прожилками.
- Таки дійсно натуральне – подумав він – може навіть ручної роботи…
Він перевернув картонну коробочку з якої дістав мило, вона була просякнута тим самим ароматом полонини, з неминучим відтінком целюлози… з боку йшов гуцульський орнамент і в тому ж стилі напис «Рецепт старого мольфара».
В уяві розгорнулась картина: Як в хатині десь на Чорногорському схилі,
старий мольфар варить мило… і ось тягуча ароматна суміш полилась у форму
і порівнялась по краю… він полишає те дійство і виходить на подвір’я..
тут зовсім не так спекотно, як у «миловарній хатині» і він накидує
кептар та шукає у кишені люльку…. Вона вже набита якимись травами за
рецептом, що був в цих краях ще задовго до появи тут тютюну. Він клацає
пальцями і ватра пірнає у люльку і починає диміти… Мольфар піднімає
голову і дивиться в небо, велика хмара зачепилась за верхівку гори і
вітер шукає шлях, як провести її довкола… - Щось давно не було сонця,
багато дощить – думає Мольфар над тим чи варто йому просити Природу про
зміну погоди…
А десь неподалік грайливо сюрчить струмочок
- Файне мило подумав він, закриваючи кран – без Мольфарових чар тут точно не обійшлося 😁😁😁
