Людство, що заблукало... Де вихід?

Сьогоднішній світ став дуже комерціалзованим, бо сама людина стала Людиною споживаючою, життя, розвиток та прогрес за останні сто років стали асоціюватися у такому форматі, коли гарне життя це гарне задоволення матеріальних та емоційних потреб, а покращення життя це збільшення кількості та якості цього споживання.
І сьогодні виявилось, що насправді це хибний шлях розвитку людства. Люди вже вийшли на протести у Франції, бо існуюча модель життя їх не задовольняє. І це питання постало у всіх кінцях світу. Немає ніякої великої відповіді на питання - для чого ми існуємо? Невже наша мета це поїсти побільше, поспати на м'якішому ліжку і відпочити в тепліших краях, а далі ще й передати цей тренд дітям... Це не так, людина хоче чогось вищого і іншого. І сьогодні наша цивілізація запропонувати цього не може. А найпередовіші уми кажуть - давайте ще й розповсюдимо сучасну модель на інші планети та світи.
Однак стає зрозумілим, що цю систему люди не хочуть вже й в себе вдома, на Землі і до того ж навіть у найрозвинутіших Європейських суспільствах, де існує можливо найкращий баланс між капіталістичною та соціальною складовими.

Постали питання: "Що далі?" та "Хочемо змін!" яких змін, поки не знаємо, але вже навіть відчуваємо, що вони потрібні.
Раніше такі кризи соціумів вирішувались за допомогою воєн, дві останніх світові війни саме і ввели людство в існуючу сьогодні модель. Але зараз і війна не вирішить питання, бо навіщо воювати за ресурс чи ідеологію, якщо ти не знаєш навіщо тобі ці інструменти, в тебе немає мети заради якої треба здійснювати ці великі завоювання.


Технологічний розвиток та нові кроки у Космосі, насправді не знімають питання і схоже навіть не відтерміновують, бо вони просто винесуть проблему на космічний рівень. Ми не можемо дати відповідь собі на Землі, то не дамо її собі і в Космосі. Ми просто змультиплікуємо існуючу модель і її хибність на більший масштаб.

Криза лежить у самій людині, її питання "Для чого я щось роблю?". Людина хоче щось робити знаючи для чого вона це робить і щоб це "для чого" було метою вищою і благороднішою ніж просто існування та споживання.
А як це зробити?
Скидається на те, що рішення для людства лежить в царині духовній, подальший матеріальний розвиток не дає відповіді на це велике питання.
Треба, щонайменше відкрити цю можливість - духовно розвиватись. Сьогоднішня людина існує в моделі, коли щось робити її найбільше спонукає страх втратити можливість існувати та споживати, а також острах осуду оточуючими. Сьогоднішня здорова людина не може прожити все життя нічого не роблячи навіть у найсоціалізованіших суспільствах. Треба виконувати вимоги сучасної моделі: навчання, робота, норми поведінки.
Зміна цієї моделі є ключем до початку перетворень. Це ще не є суттю змін, але точно є необхідним для того, щоб з'явилась можливість цих змін, щоб людина змогла жити по іншому.
Щоб прибрати страх за виживання та закриття потреб, а також за осуд оточення, маємо закривати базові потреби кожного, не залежно від того, що він робить або не робить. Але тільки базові: матеріальні, культурні, духовні.
А далі.
Знаючи, через комуністичні надексперименти двадцятого століття, що відокремлення винагороди людини від результатів її праці (коли діє принцип - як би добре ти не працював (або погано) винагорода усім все одно однакова) призводить то того, що ініціатива та мотивація зникають і це обертається крахом, розуміємо, що потрібно зберегти підхід, коли за краще створення благ для суспільства та краще служіння йому сам також отримуєш кращу винагороду.
Отже ми отримуємо модель, коли кожна людина отримує доступ до задоволення своїх базових потреб у всіх сферах, а докладаючи зусиль і починаючи створювати блага для соціуму вона отримує доступ до більших благ, а головне до спільних ресурсів соціуму аби втілювати свої ідеї та реалізовувати свої прагнення.
Картинка красива, але чи витримає економічна і ресурсна складова такий підхід?
Все залежить від балансу - якщо людей створюючих блага (і їх продуктивності) буде більше ніж частина, що лише споживає, тоді це реалістично на певному етапі технологічного розвитку (можливо ми навіть його вже досягли), а от якщо тих людей, що лише споживають буде більше ніж створюючих, то неминуче отримуємо занепад цивілізації.
То що буде мотивувати людину "йти далі, вище, швидше, сильніше" чи хоча б взагалі йти?
Точно не матеріальні блага самі по собі і навіть не слава.
Людина має вірити в такий образ, що гарна людина і взагалі "Людина" це саме Людина створююча, така, що росте і розвивається, стає кращою і служить іншим, а не лише собі. Виходить, що можливість змін дає розвиток технології, а рушієм цих змін є культура, саме вона формує масову свідомість того, що є вірним, а що ні. Вона може піднести образ Людини створюючої над людиною споживаючою! І безумовно, зразки, приклади таких особистостей.
Але це буде простим програмуванням людства на новий підхід, але не суттю ідеї заради якої і варто так жити. А що буде суттю, навіщо ця нова модель у що вірити самій людині, яку мету все це несе, для людського Я, аби так проживати життя?
А можливо питання і відповідь лежать у самій людині...Можливо просто треба подумати, а куди людина хоче прийти - ким вона хоче стати, якою бути?
Тоді шляк до такої Нової Людини і стає самою надметою - Привести людство і себе, як частину людства, на цей новий рівень.
А щоб працювало це для всіх людей, треба знайти і вкласти в цю Нову Людину спільні блага, що є однаковими для усіх на планеті.
Тоді отримуємо вже зрозумілу ціль:
Ось такою ми хочемо аби була ця Людина створююча:
Якою вона має бути фізично (здоров'я, форма, краса...) отже отримуємо цілий комплекс задач-інструментів, як цього досягти
А якою вона має бути інтелектуально та емоційно (знання, підходи, культура) = цілий комплекс задач - інструментів
А якою має бути духовно (у що вірити, які ідеали мати, що для неї є добро...) = цілий комплекс, як цього досягати
Де має жити (від питання її дому і взаємодії з природою, до більшого виклику Де жити - на Землі, у Космосі, інших Зоряних світах) = мега комплекс задач...
Технологізація та штучний інтелект, віртуалізація існування (наші стосунки зі штучними формами життя, що розів'ються напевне) = шалений виклик
Врешті решт, Мета = щоб людина була більш щасливою!

А дійсно схоже, що це може бути суттю Нового.

Неможливо комерціалізувати мрію, а бажання можна,
Неможливо комерціалізувати віру, а релігію можна,
Неможливо комерціалізувати любов, а пристрасть можна,
Тож = Мріяти, Вірити, Любити!

Цивілізація та Демократія... що далі?

Події останніх кількох років у світі яскраво показали, що люди, маючи всезагальне виборче право, насправді не обирають краще майбутнє для себе. Звучить немов дивовижна маячня, бо вся система з правом голосу базується на тому принципі, що кожен краще знає, що потрібно саме йому і буде за це голосувати.
Але цього не трапляється!
І не так вже й просто збагнути чому. Ця неспроможність обирати краще майбутнє для себе, як виявилось, притаманна усім суспільствам на планеті: від третього світу до розвинутих демократій. За останні роки, і США і Британія і багато країн ЄС продемонстрували, що: розвинуте суспільство, вільний доступ до інформації, соціально-економічний рівень, рівень освіти, доступ до прав та свобод - ніяк не вберігають людей від того вибору, що призведе їх та всю їх країну до гіршого майбутнього.
То що це тоді? Можливо маніпуляції? А можливо це просто лінощі людей, що не хочуть подумати про наслідки того чи іншого вибору для себе? Чи може інформаційне поле досягло такого рівня складності, що середня людина неспроможна розібратись, проаналізувати та зробити висновки, що дає той чи інший вибір у перспективі?
Складність інформації та її аналізу мала б компенсуватись доступом до освіти, до навичок критичного мислення, вільним доступом до інформації... тож навряд чи це причина, хіба дійсно людські лінощі? Але ж хіба людина не концентрує зусилля у той момент, коли йдеться про її майбутнє?
Тож залишається маніпуляція? Дійсно, сьогодні людей просто таки бомбардують інформаційними торпедами з усіх боків, особливо тоді, коли йдеться про якесь важливе питання, що виноситься на голосування. І ці інформаційні торпеди розробляють дуже професійні маніпулятори, значно краще підготовлені аніж середній виборець.
Але захистом від таких маніпуляцій мали б спрацьовувати "запобіжники кривди" - моральні авторитете, що не менш підготовлені за маніпуляторів. Викриваючи таку кривду, вони стають маяками для інших виборців. То що їх немає, чи вони не працюють, чи їм більше не вірять?
А можливо просто зростає невизначеність і люди починають переорієнтовуватись на короткострокові популістські рішення, не особливо думаючи про наслідки у довгостроковій перспективі?
У бізнесі останні десятиріччя шириться такий феномен, що акціонери вимагають від топ-менеджерів, яких вони обирають керувати компаніями, постійного зростання вартості акцій цієї компанії, а також щоквартального прибутку. Бо саме щоквартально публікується фінансова звітність акціонерних товариств - корпорацій і це впливає на їх ринкову вартість. Така ситуація призвела до появи цілого покоління топів, що орієнтовані цілком на короткотермінові рішення - які чинять гарний вплив на квартальну звітність та прибуток, бо власне за це їм і платять. Однак корпорації, в наслідок такого підходу дедалі сильніше програють у довгостроковій перспективі, бо ніхто не буде робити проекти на десятиліття, коли треба видати результат за квартал.
Можливо швидкі зміни у світі призвели до того, що люди підсвідомо також почали приймати лише короткотермінові рішення, відкидаючи роздуми над далекою перспективою, як такі, що все одно не мають сенсу?
І схоже, що в сумі все це дійсно так і є: з потоком інформації дійсно складно впоратись, моральних маяків - запобіжників кривди немає, або немає довіри до них, а світ дійсно змінюється так швидко, що починаємо все більше дивитися під ноги, аніж вгору на зірки.
Але все ж чи може людина впоратись з усім цим?

Може, але не хоче!?

Чому...?
Це дійсно складне питання, але бачу, що в основі відповіді на нього лежить - культура.
Сучасна світова культура вчить і спрямовує людину точно не на ті цінності, які б допомогли впоратись з такими викликами. Думати на тривалу перспективу це геть не у тренді, навпаки модно щось робити тут і зараз, негайно. До того ж у великих обсягах і більше показово, ніж реально. Все більш важливим стає те, як щось виглядає ніж що воно насправді в є. Від особистості вимагають бути успішним, і успіх вимірюється, як правило, матеріальною стороною - або молодий мільярдер, або лузер.
Культура виростила таке от покоління "квартальної цивілізації"
Отже криза такого підходу неминуча. Ми побачимо передвісників змін на краще тоді, коли побачимо такі зміни у культурі, що знову піднімуть ідеали такої Людини, яка дивиться за обрій і у зорі, а не споживає тут і зараз і побільше.