Подальший розвиток світу чи станеться повернення?

Останнім часом дуже часто можна почути вираз "Усе зроблено у Китаї", і хоча це не так, багато речей зроблено в інших країнах, однак це відображує реальну картину сьогоднішнього світу - Розвинуті країни перенесли і продовжують переносити все більше виробничих потужностей у країни, що розвиваються і найбільшою мірою до Індо-Китаю, а особливо Китаю, що і породило цей вислів. Розвинуті країни залишають собі найтехнологічніші виробництва, а також інновації, освіту, науку і мистецтво. По суті світ починає змінюватись почали ніби з'являтись регіони де панує творчість і все винаходять - там дух ідеї, і є регіони де це виробляється - де ідеї матеріалізуються, є ще й третя частина світу - регіони багаті на ресурси - там вони викачуються.
Ця тенденція не нова і усім добре відома, але останнім часом так багато виробничих потужностей було перенесено по суті в один регіон, що почало виникати відчуття залежності від цього регіону і надмірної концентрації виробництва в одному місці.
З тих пір почали широко говорити про тенденцію "повернення" - поки що тільки теоретично, бо звичайно ніхто не хоче бути залежним настільки сильно від когось - хто виробляє майже все, що країна споживає.
І хоча усі надприбутки, як і раніше, залишаються у країнах - ідеях, все ж таки це лише гроші, а гроші добрі поки не настає фінансова криза. Бо коли гроші втрачають вартість, то можна залишитись із самими ідеями, без можливості їх реалізації, бо вже забув як це робити.
Але ж чи станеться це на справді? Чи подужають розвинуті країни жагу до надприбутків, які породжуються нижчою вартістю виробництва у країнах - матеріалізаторах, бо там дешевша робоча сила, нижчі стандарти якості життя і вимоги до екології, чи тенденція триватиме, можливо лише змінивши регіон. Чи ж відбудеться щось третє - якийсь новий обрій відкриється в історії економічного розвитку людства?
Поміркувавши над цим, я дійшов висновку, що вочевидь дійсно відбудеться, щось нове - з'явиться модель, якої до тепер не було і зумовить це не класична економічна теорія, а реальний закон природи - наша залежність від Землі.
Сьогодні жадібність до прибутку, а отже і сьогоднішня схема економічної моделі перенесення виробництва із розвинутих країн до країн, що розвиваються - буде перевершувати всі інші аргументи до тих пір, поки саму Піднебесну - головного "матеріалізатора" у світі, не струсне справжня криза, яка поки, що по справжньому оминала цю країну. І тоді процес "повернення" виробництва назад до країн - "ідей" прийме дуже великі масштаби, настільки великі, що вираз "все зроблено у Китаї" перестане бути істинною. Питання ж не в раціональних аргументах, а в тому, що емоції керують економічними рішеннями, а паніка та ймовірність втратити інвестиції там будуть дуже великі - а сам процес кризи ми проходили вже багато разів. Просто така велика шафа раніше ще не падала.Якщо ще ширше подивитися на ситуацію, то питання не у тому, хто з країн перетягне більший шматок ковдри - по суті ресурсної ковдри, а в тому, що на планеті вже є "золотий мільярд" і він аж ніяк не готовий знижувати свій рівень життя, а другого такого мільярда планета вже не витримає - на відміну від апетитів, ресурсний потенціал не гумовий. А нині по обидві сторони Тихого океану "бійці" явно бачать процес розвитку тільки через "екстенсивні" окуляри. У кожного свої проблеми і чинники тиску в них різні в одних: дорога праця, інновації та гроші, в інших шанс добре жити для 100, 200 може навіть 300 мільйонів людей, але якщо вони будуть нести на своїх спинах більше мільярда утриманців - це не буде працювати вічно, на мій погляд країна трохи пропустила момент коли треба було переключатися на завдання демократизації суспільства і відходити від класики керованого шляху розвитку економіки.Виграє в результаті той хто навчитися з одиниці ресурсу отримувати найбільшу кількість споживання з найменшими втратами і відходами. І здається мені, поки в розумінні цього добре досягла успіху тільки Європа, як це можливо не видається дивним. Хоча, що тут дивного - це їх логічний шлях виживання і процвітання.