Повернення на Місяць

Гугл створив дуже гарну ініціативу організувавши приз для тих хто зможе знову відправити ровера на Місяць і зробить це за приватний кошт.

У світі є менше десятка країн, що можуть виробляти ракету здатну доправити такий корабель до космосу, щоб він полетів на Місяць. Україна одна з цих небагатьох країн.

На жаль жодна українська команда участі у конкурсі не приймає.

Ноосфера і глобальна стрічка твітера

Цікаво виглядає стрічка ріку твітера, її красномовна, але хибна назва ".. моменти, що зробили цій рік таким, що запам'ятається...". Загальний висновок доволі сірий: Глобальна твітер спільнота цікавиться або якимись мегавидовищами або розвагами, це понад 80% усіх значущих подій, що зацікавили людей. Навіть Ебола цікавив людей дуже мало, але хоча б потрапив до стрічки, а єдиний революційний момент, що був удостоєний уваги глобальної спільноти - це революція "парасольок" у Гонконзі. Єдиний момент,що можна пов'язати з Україною це катастрофа малайзійського Боїнгу, але й та зацікавила людей значно менше ніж скажімо перемога Німеччини на чемпіонаті.
Ноосфера радше деградує та розважається ніж ставить собі питання про власне майбутнє, не кажучи вже про те, щоб їх вирішувати. Людству таки варто змінюватись потроху.

https://2014.twitter.com/moments

Батарейка старших поколінь

Ще влітку ми встановили біля свого будинку контейнер, зроблений з простого бутиля для води, куди закликаємо сусідів викидати використані батарейки, що потім відправляються на переробку, а не знищують нашу Планету.
Це доволі непогано спрацювало, батарейки спочатку помалу, але потім все більше почали туди кидати.
А цими днями побачив, що дійсно у нашому суспільстві стаються незворотні зміни і не тільки зусиллями молодого покоління. Старий дід викинув батарейку, мабуть ще радянських часів, пам'ятаю такі у дитинстві були.

Подумалось, що якщо вже і до них вдається достукатися, то з нами все буде добре!

Scotland

Congratulations to UK that remains solid and united country

Українська мова у Києві

Один знайомий - американський студент, вивчає Українську мову. Цього літа він приїхав до України і брав уроки мови у Києві у Могилянці понад місяць і ще три тижні у Львові у Греко-католицькому Університеті. Обома університетами він дуже задоволений, а от про мовне середовище його правдиві слова доволі болючі - Немає сенсу їхати вчити Українську мову до Києва, бо тут нею не говорять майже, наступного разу одразу поїду до Львову на весь термін навчання!
От так от друзі - Немає сенсу їхати до столиці України вчити Українську мову, бо тут немає мовного середовища і це чесна і об'єктивна думка іноземця, що вчить мову.
Як би ви сприймали слова - немає сенсу їхати до Мадриду - вчити Іспанську, до Берліну - Німецьку чи до Лондона - Англійську, мабуть із здивуванням.
А от про Київ сприймаємо чомусь нормально. Бо це реалії звичайно, але чи вони вірні тоді?

Австрійські тунелі

У житті довелося чимало помандрувати світом, але завжди діставався до країн літаком. Цього разу ми їздили до Європи машиною за ліками. Подорожі машиною, як виявилось дуже цікаві, і можна багато чого дізнатись про країну якою їдеш..
Однак найприголомшливіша ситуація сталася в Австрії. Ми рухались автострадою від Альп до Відня, це видовищна дорога, що майже вся складається з тунелів та естакад, а також чарівних краєвидів на серпантинах.
Наближався вечір, погода стала зовсім не привітною, шалений вітер розхитував машини на дорозі, темно-сірі хмари поливали зливою немов з брандспойту, видимість була метрів тридцять. Машин було багато і поволі у тунелях зібралися цілі "змії" з автівок, що повільно повзли до Відня. Корку як такого не було, машини не стояли, а рухались просто дуже повільно кілометрів 20-30 на годину, періодично зупиняючись на розв'язках де вливались інші потоки.
Було очевидно, що система контролю трафіку там неймовірно гарна і це підтвердилось згодом ще більше. На усіх дорогах Європи є права - аварійна смуга, якою можуть рухатись лише аварійні служби або ви можете стати там в екстреному випадку. Якими б не були забитими дороги, ця смуга завжди залишалась вільною.
І раптом ззаду почувся вий сирен і блакитні спалахи. Їхала машина невідкладної допомоги. Рухалась вона не по спеціальній правій - вільній смузі, а прямо по центру. Чому, не відомо, бо у поворотах тунелю не було видно звідки саме вона виїхала, думаю, що з якогось бокового тунелю, там багато таких евакуаційних відгалужень. Але найголовніше те, що робилося при цьому на дорозі. Усі машини двох центральних рядів миттєво брали: одні в правий бік інші в лівий, максимально притискаючись до сусідніх смуг і звільняючи простір швидкій.
Це вони робили так швидко, немов виростала ялинка прямо на очах, швидка взагалі не зупинялась, просто їхала повільно, а перед нею розтікалась така хвиля маневруючих автівок.
Швидка проїхала, жодна машина так і не ворухнулась, щоб зайняти вільний простір, не кажучи вже про те, щоб хтось прилаштувався за швидкою і їхав за нею.
Потім там пролетіла ще одна машина невідкладної допомоги. І так весь цей трафік і рухався з вільною смугою посередині кілометрів тридцять!!! Тоді вже стало зрозуміло, що сталося - велика вантажівка вилетіла з дороги лежала біля дороги перекинута, на даху. Там і стояли усі карети невідкладної допомоги, поліція, спеціальний кран і багато інших аварійних машин. Усі вони стояли рядочком на цій спеціальній правій смузі не заважаючи руху на основних.
Після цієї точки усі машини вже зайняли усі смуги за правилами розмітки і прискорювались до звичайних 130 кілометрів на годину.
Так зробили і ми, а ще стало так соромно при думці про те, як така ситуація відбувається в нас у Києві...

Хочеш змінити Світ - почни з Себе!

 Проходячи днями Контрактовою площею завітав до Голландської амбасади покласти квіти, вразила кількість людей, квітів, свічок і іграшок. Так ситуація жахлива, а співчуття щирі це дуже очевидно і вказує, що ми дійсно нормальні люди.

Але ось яка ще думка дуже очевидна - А куди ми всі масово несемо квіти, свічки, іграшки коли вбивають нас Українців? Все вірно - нікуди. В останнє гору квітів складали на Майдані по Небесній сотні. А потім...?

І нас і весь світ так раптом сколихнула трагедія з літаком. А чому? Через те, що вони були мирні пасажири і багато дітей там було? А що в нас не вбивають мирних жителів, не вбивають дітей на Сході? Стільки людей, скільки загинуло у літаку у нас вбивають менше ніж за тиждень і так кожного тижня, тиждень за тижнем. І ніхто нікуди масово квіти не несе - це ніби норма, і це не вже так стало, а від початку.

Це ніби якийсь трігер у свідомості: вбили Українців - а ну так шкода, лихо, так війна ж іде; Вбили іноземців - А-а-а-а-а мега трагедія і в нас і по світу! О! Такого не було з 1983 року... А що Українців викошують щодня з 83 року, що це вже така норма?

Так, збитий літак, це мега трагедія, але вона відкриває ще більшу трагедію - наше самосприйняття.

Ми самі сприймаємо світ так, що ніби наші життя менше варті, ніж життя іноземців! Тому так нас сприймає і світ.

Ми обурюємось, що Захід санкції якісь там не ввів чи повільно їх вводить. А ми самі вводимо?

Ось на днях США ввело санкції проти російських банків за війну в Україні, а ми хоч один російський банк закрили чи обмежили за війну з НАМИ! І в них на ринках капіталу вони тільки присутні, а в нас у кожному місті великому повно їх відділень.

Зате як ми швидко все організовуємо для роботи іноземного розслідування авіакатастрофи: і спец потяги в нас є з рефрижераторами і якась генетична лабораторія, а для себе і бронежилети нормально не постачаємо, і надалі більшу частину роботи волонтери організовують...

Тож і поважають нас на стільки на скільки ми самі себе поважаємо, так було, є і так буде.

Тож може дійсно варто починати з себе і починати змінюватись.

Цивілізаційний підйом

В останні місяці Українське суспільство змінюється дуже швидко, еволюціонує і дорослішає щодня. У країні утворилась дуже цікава і поки що унікальна для світу система, коли держава по суті стала існувати окремо від суспільства. І сталося це не тому, що можновладці живуть відірвано від народу - так було завжди, але тому, що цього разу саме суспільство стало ініціатором і творцем цього процесу. Власне зарази свого виживання.
У країні створили безліч горизонтальних, спонтанних організацій та груп - волонтерських за сутністю, які взяли на себе величезну кількість функцій, що мала би виконувати держава. По суті сьогодні великою мірою самі люди: воюють за свою країну, забезпечують правопорядок, постачають все необхідне для армії, імпортують все це на своїх плечах у прямому сенсі, фінансують армію, вивозять переселенців, створюють медіа потоки та новини, годують та забезпечують житлом тих хто цього потребує, лікують і збирають кошти на безліч того, що мало би фінансуватись з податків.
І це тільки верхівка айсбергу, насправді суспільство вже давно: ремонтує школи і дитячі садки, утримує медицину прямими платежами лікарям, від недавна з'явились новини, що люди і дороги почали лагодити своїм коштом.
По суті сьогодні величезна кількість функцій, що має виконувати держава, дублюються горизонтальними волонтерськими структурами і робиться це значно краще, швидше і ефективніше ніж бюрократією.

Цей феномен, здавалося, тимчасовий - згуртованість перед обличчям небезпеки. Але зміни і причини глибші,  зрозумів це, коли сам став частиною цього зламу цивілізаційного підходу - Хочеш, щоб щось було зроблено - зроби це сам.

Як і безліч доріг в Україні наш провулок - дорога перед нашим будинком, була справжнім лихом для авто. Там залишили стійки та інші деталі ходової чимало автівок. Так само, як і ми самі.
І раптом наша родина не стала пропускати це крізь пальці, як зазвичай: "що ми можемо зробити...", а просто поїхали у будівельний супермаркет, закупили там цемент, пісок... і уночі на вихідних, щоб не заважати іншим машинам, заробили дірки самі. І провулок став значно кращим.
І що найцікавіше - я не став вважати, що це правильно, що я це роблю, а не держава, бо тоді навіщо платити податки, більше того навіть писали до Укравтодору, що звичайно було марно.
Але найголовніше це саме зміна підходу - державу більше не включають у рівняння, вона випала з розрахунків.
І тоді стало дуже помітно, що те саме робиться навколо і це явище стає все ширшим. Це стало паралельними світами. Влада вважає, що вона народна, але власне вона біліше не представляє не тільки народ, а навіть країну по суті, а тільки чиновницько - бюрократичний апарат держави, який як виявилось не завжди то і потрібний.
Це зміна свідомості і безумовно вона зламає стару систему і побудує нову і тепер вже навіть цікаво, яку саме, бо схоже аналогів ще не бувало.