12.12.12 & 21:12.12

Чарівні дати і кінець Світу
У грудні 2012 року зібралося настільки багато нумерологічних, астрологічних, астрономічних і сакральних дат, що цей місяці без сумніву дуже виділяється поміж усіх інших періодів, можна навіть сміливо казати, що загалом ці числові знаки на календарі унікальні не тільки в масштабах нашого життя , але й багатьох і багатьох поколінь, що жили до нас і тих, що прийдуть після нас.Одне із самих чарівних чисел цього місяця це 12 число 12 місяця 12 року, а 12 годин 12 хвилин і 12 секунд цього дня - мабуть чарівний момент - секунда насолоди, коли цифри вишикувалися в настільки чудовому напруженні, в своєму казковому таночку.Але в цьому місяці не тільки цифри шикуються в ряд, нас також чекає і Галактичний парад планет, коли Сонце встане на одну вісь із центром нашої галактики "Чумацький шлях". На цю дату 21 грудня 2012 також обрушується цілий водоспад пророкувань про кінець Світу, який може настати в цей день.А що ж дійсно буде, що звичайній людині думати про це? Чи буде чи ні? І якщо буде то коли і що саме?Говорять і про мега катаклізми і про зміну полюсів Землі і про Біблійний кінець Світу, і про багато інших варіантів розвитку подій.Сьогодні масштаб наших історичних знань про події на Землі, насправді дуже малий. Історія існування нинішньої цивілізації - лише мить у масштабах існування, як Всесвіту так і нашої рідної Планети. В цілому ми слабо собі уявляємо будь-який період нашої історії глибше ніж 7000 років назад. Про все інше ми дізнаємося лише по залишках і відбитками залишених людьми або Природою на Землі і на Небі. Археологія, Геологія та інші науки наші найкращі помічники у цій царині і вони кажуть, що катастрофи на Землі вже бували і події планетарного масштабу вже траплялися і не раз. А враховуючи, що технологічна складова тоді не грала такої важливої ​​ ролі - звірові в лісі не важливо чи є електрика чи ні, отже це були катаклізми не техногенного характеру і тому навряд чи варто думати про можливі події лише, як про збої в ланцюжках нашого сьогоднішнього урбанізованого життя.
Тому було б нерозумно заперечувати те, що людству цілком може загрожувати серйозне потрясіння, але так само нерозумно мабуть було б так точно стверджувати дату цієї події. Адже майбутнє ми створюємо самі і робимо це у сьогоднішньому часі своїми діями, і тут нам би якраз варто було подумати. Те, що людина робить сьогодні по відношенню до Природи, обіцяє нам високу ймовірність дуже малоприємного майбутнього. Природа не є невичерпним ресурсом, при такому до неї відношенні, яке панує сьогодні, вона безсумнівно відповість Людині - "що посієш, те й пожнеш".З точки зору наших знань про релігію і духовний аспект - ми також точно знаємо, що кінець Світу в тому вигляді, як ми його знаємо зараз - також не минучий. Але не знаємо коли це станеться. У Святому Писанні сказано, що коли Ісуса запитали про час кінця Світу, він відповів, що не відає - лише Отець відає. Отже швидше за все точної дати не існує, ні з логічної точки зору - ми не можемо знати чи вичерпали ми "терпіння Природи і Матері Землі", ні з духовної точки зору, ми не можемо знати про те - чи вирішив Творець, що нам пора влаштовувати кінець нинішнього Світу або ні.Тому я б наважився стверджувати, що кінець Світу буде, і це напевно, але коли це відбудеться - невідомо, І що є більш важливим - ця дата, багато в чому, буде залежати саме від нас самих.

Закон нормального розподілу і його протилежність

Закон нормального розподілу - дуже поширене явище у житті навколо нас, він працює практично скрізь і його виключення настільки рідкісні, що справедливо говорити про те, що вони лише підтверджують правило.Однак закон Єдності і боротьби протилежностей або Тайчі, як його називають в Азії, говорить про те, що завжди є баланс і існує протилежність для всіх речей. Отож повинна бути протилежність і для закону нормального розподілу.Під час експериментів з водою я давно став відчувати, що під час впливу на воду і створенні у ній позитивного заряду ми одночасно створюємо десь і протилежність. Потім я став це і помічати. Закон нормального розподілу говорить про те, що більшість речей з якими ми зустрічаємося у житті будуть середніми - нормальними, не видатними ні в позитивну ні в негативну сторону.Коли ж ми, тим чи іншим методом, намагаємося змінити ситуацію - рухаючи криву в позитивну сторону - так здається правильним - зробити світ кращим, то ми дійсно створюємо більше речей видатних - зі знаком плюс. Ми зміщуємо їх із середини - від нормальності до кращого. І для мене довгий час було загадкою - як тоді залишається баланс-адже закон Інь-Ян не перестає працювати у цьому випадку, що ж відбувається з кривою розподілу і було велике побоювання, що ми роблячи добро - робимо і зло, адже для балансування збільшення кількості хорошого - має збільшитися і кількість протилежного.У результаті мало місце явище, коли крива перевертається - у розподілі стає багато позицій з позитивним і багато з негативним зарядом, а з нормальним - середнім зарядом - дуже мало.Все це дещо навіть засмучувало мене - немов прислів'я "не роби добра - не зробиш і зла" - яка доволі слабко вписувалася у мій світогляд.Однак нещодавно прочитав новину, що сильно змінила погляд на речі. Під час недавніх запусків космічних кораблів, на орбіту доставлялося багато рослин з якими проводилися експерименти і там була виявлена ​​цікава закономірність. В умовах космосу при посіві, з одного посіву насіння виростали рослини в таких же пропорціях, як крива протилежна закону нормального розподілу - було багато маленьких рослин, багато великих і дуже мало рослин нормального для цього виду рослин розміру.Постала цікава загадка - що ж закон нормального розподілу - це природа нашої матінки Землі, а не універсальний закон Всесвіту? або щось інше. І більш цікаво те, що людина може оперувати і впливати на речі в рамках обох із законів.Людина для нас людей залишається і зараз найбільшою загадкою - розгадавши її, ми осягнемо все!

Папірець вижливіший за людину?

11 Травня 2012 року в мене сталася подія, яка трапляється із багатьма людьми, в мене витягнули гаманець, а разом із ним і паспорт.
І от те як я отримував новий паспорт і як жилося без нього півроку, варте розповіді.
Про те що гаманець і паспорт зникли я дізнався дуже швидко, не більше 10 хвилин він дій чиїхось "вправних рук" - по тій причині, що це сталося на Софіївській площі, де того дня проходило відкриття проекту "Алтар націй" і я фотографував цю подію, а моя дружина подавала мені різні об'єктиви для камери, що лежали у рюкзаку де були і паспорт із гаманцем. Десь кожні 10 хвилин ми міняли об'єктив, тому коли у черговий раз дружина полізла у мій рюкзак вона побачила, що він - відкритий.
Зрозумівши, що ні гаманця ні паспорту немає, як і гаманця з усіма картками та грошима я перш за все підійшов до найближчого патруля, яких було багато на заході і сказав, що сталося. Мене відправили шукати місцевий відділок міліції. Дорогою я зателефонував у всі колл центри банків, картки яких були у гаманці і заблокував картки, щоб ними не могли скористатись. Далі ми спустились до Майдану і у найближчому МакДональдсі я через WiFi зайшов до Інтернету і заблокував свій паспорт у бюро кредитних історій - так є така цікава і корисна послуга, яка зробить неможливим отримання за допомогою вашого паспорта кредиту на ваше ім'я, оскільки при видачі кредитів усі фінансові установи перевіряють вашу кредитну історію, в тому числі і у бюро кредитних історій.
Все це зайняло біля 15 хвилин і вже через 20 хвилин ми нарешті знайшли той відділок на Прорізній куди нас направив патруль. Чувши багато історій про те, що зараз мене почнуть схиляти до написання заяви про те, що паспорт я загубив, а не його вкрали і інші моторошні історії - я очікував не дуже приємної бесіди у відділку. А зважаючи, що у гаманці ще були і мої ліки і я не випив вечірніх таблеток, бо їх теж вкрали - то мені ставало дедалі гірше.
Але реальність виявилась діаметрально протилежною, поліція виявилась у всій цій історії чи не єдиною структурою, яка зробила все саме так, як і мало бути зроблено. Ніхто не заставляв мене писати заяви, що я загубив паспорт, усі свідчення записали вірно і були дуже ввічливими і компетентними.
Мені видали довідку потрібну для відновлення паспорту і ми з дружиною пішли до дому. Я навіть не полінувався написати листа - подяки начальнику Шевченківського Управління МВС з проханням відзначити працівника, що приймав заяву за компетентну роботу. Бо завжди треба пам'ятати добро, яке вам зробили.
Але на цьому приємні моменти спілкування з органами МВС в мене закінчились. Наступного тижня я направився до Святошинського ОВІРУ за місцем прописки, щоб дізнатись, які документи подавати на відновлення паспорту.
Як це не прикро, але нормального списку таких документів у Святошинському ОВІРІ - немає. На стіні є деякі переліки таких документів для різних випадків, але жоден із них є ні повним ні точним. Щось десь дізнатись також нереально - бо всі питання і отримання паспортів і отримання Українського громадянства і отримання закордонних паспортів - знаходяться у десятку кабінетів на невеликому поверсі де сотні людей і величезні черги у будь-який кабінет.
Ну і слід звичайно памятати, що працює ОВІР по питання відновлення паспортів тільки 3, а реально 2 дні на тиждень і тільки після обіду по Вівторках і Четвергах, бо до обіду там обслуговують тільки з питань отримання Українського громадянства. Тож у ці два дні (третій день Субота і я навіть не намагався туди ходити по Суботах, розуміючи яка там буде черга) збираються велитенські черги у цей єдиний кабінет, в якому одна людина (у кабінеті сидить 2 працівника, одна приймає заяви до обіду, друга після) на весь Святошинський район, а це понад 400 тисяч осіб (!!!) приймає документи в людей на відновлення паспорту. Звичайно, що отримати там консультацію неможливо, більше інформації можна дізнатись в черзі, але і там люди говорять різне.
Отож найбільш реальну картину того, що слід робити і які документи збирати я отримав від Інтернету:)
І як виявилось починати треба не в ОВІРІ, а у паспортиста в ЖЕКу за місцем проживання, де треба взяти Форму 1 - головний документ на отримання паспорта, що по суті і є заявою на отримання паспорту. ЖЕК теж працює звичайно за своїм графіком і перша поїздка, як і до ОВІРУ була марною - щоб тільки дізнатись розклад роботи і куди прямувати власне.
А минуло на той момент вже два тижні і тут варто відзначити деякі цікаві моменти - як змінюється ваше життя без паспорту:
1.Якщо було вкрадено (втрачено) і гаманець, то ви лишаєтесь без грошей - банки не видають гроші з рахунків без паспорту, а найцікавіше не видають і картку - оскільки ви ходили в банк після викрадення картки і написали заяву про її втрату і заяву на отримання нової, то банк виготовив для вас нову катку - але не віддає її вам, бо у вас немає паспорту. Це був перший дуже болісний момент, бо я не тримаю дома багато готівки, а гроші у банках виявились не доступними, як і перспектива їх отримання стала розмитою у строках.
Це взагалі цікавий прикол - ти приходиш у банк дістають твою справу - де лежать копії усіх документів, у тому числі і паспорт, тебе в банку знають, але нічого не зроблять. Цікаво, а навіщо взагалі тоді робити ці копії документів? А ну звісно - для того щоб підшити в теку, звичайно не для того, щоб вирішувати ваші проблеми. Цей сарказм тут вказаний через те, що насправді в інструкціях НБУ йдеться про те, що при здійсненні касових операцій клієнт має бути ідентифікований банком, але не сказано, що це має бути зроблено лише за допомогою паспорта - тому коли банкіри вам кажуть про законодавство - це лише свідчення якості наших банківських послуг.
Із цієї ситуації є один цікавий вихід, що і дозволив мені утриматись на плаву, коли ви робите картку в банку - там завжди є можливість зробити додаткову картку на той самий рахунок на своє ж ім'я, і у багатьох випадках це буде навіть безкоштовна картка, якщо обрати картку найнижчого класу - бо вона просто лежатиме у вас вдома захована, саме для таких ситуацій. Бо в неї є один велетенський плюс - Банкомат паспорта не запитує! Фактично, якщо така картка є, то проблем ви не відчуєте взагалі із цим питанням.
2.Проблема 2 суттєвіша - це купівля валюти, для неї потрібен паспорт і саме він за законодавством, з нього знімають навіть копію, коли ви обмінюєте валюту. Ця операція без паспорту стає для вас тепер просто закритою. І все б нічого - якщо у вас немає валютного кредиту, який треба платити щомісяця і десь купувати валюту. Добре якщо є запаси не в банках, а як ні. Звичайно банк де у вас кредит якось піде вам на зустріч, але в цілому це серйозна проблема, якщо питання валютних операцій для вас актуальне.
3.У всіх інших питання вистачало довідки яку видає поліція, коли ви подавали заяви. Звичайно допоможе і водійське посвідчення, якщо воно у вас є, а також і будь-яке посвідчення взагалі, якщо воно також у вас є.
Якщо цих документів немає, то життя трохи ускладниться, бо лише ця довідка не дозволяє вчиняти ніяких юридичних та нотаріальних дій, тож усе це на термін поки ви без паспорту стане для вас не доступне.
Закордонний паспорт вам не допоможе, бо там немає реєстрації (прописки) і незважаючи на Конституцію та Законодавство, нотаріус вимагатиме внутрішній паспорт. Тож його бажано відновити якомога скоріше. Тож і я не барився, а рухався далі.
Виловивши нарешті паспортистку - де довго бунтував з приводу того, що маю заповнювати ім'я і Українською і Російською мовами, але по іншому просто не приймають. Далі тебе відправляють за власний кошт робити копію запису про прописку, що звичайно не законно, але інший ніхто не побіжить. І далі вас відправляють підписати Форму 1 до начальника ЖЕКу у приймальні якого і стоїть чудово працюючи копіювальний апарат.
Далі мені довелося ще 1.5 місяці отримувати постанову про відмову у порушенні кримінальної справи, бо ніхто не каже вам де її отримувати і хоча вона насправді робиться через 10 днів після подання вами першої заяви, ви про це не дізнаєтесь поки в черговий раз не відстоїте в черзі в ОВІРІ і у вас не приймуть документи, бо не на основі довідки переоформлюють паспорт, а на основі цієї постанови, а робиться вона як виявляється в центральному управлінні МВС того району де сталася подія, не там де ви подавали заяву, а в іншому місці. Дізнався про місце я взагалі лише тоді, коли написав листа на начальника Шевченківського управління МВС, з проханням роз'яснити де ж я можу отримати таку постанову. І знову маю відзначити, що поліція (міліція) тут спрацювала на диво компетентно, мені зателефонували на наступний день і сказали, де і коли можна отримати цю постанову і що працюють там аж до 9 вечора і черги там не було взагалі. Це був вражаючий дисбаланс як працює поліція і ОВІР, хоча вони обидві є структурами МВС.
Врешті ви зібрали: Форму 1, Свідоцтво про шлюб (оригінал і копію), довідку з поліції, свідоцтво про народження і їдете з надією в ОВІР, потрібно ще сплатити держ.мито - найцікавіше, що невідомі реквізити куди і скільки платити.
Ця священа таємниця ховається у Ощадбанку недалеко від ОВІРУ - у самому ОВІРІ отримати ці данні не можливо було ніде. Зразок квитанції на суму 17 гривень дійсно було знайдено в Ощадбанку, як і довжелезну чергу. Довелося відстояти і сплатити.
Залишався ще один цікавий документ - Заява про втрату паспорту, оскільки її заповнюють у самому ОВІРІ.
І тут справи стали цікавіші - вже майже достоявши 3 годину чергу у "чарівний" кабінет - я дізнаюсь від людей у черзці, що цю чудо заяву заповнюють на цмьому ж поверсі у кінці коридору - прямо в холі і що це місце легко знайти, бо там друкарська машинка.
Там дійсно друкарська машинка "Ятрань" - року випуску мабуть ще до мого народження, і саме на ній (!!!) заповнюють цю заяву. Сам ти не можеш заповнити цю заяву - у тебе просто її не приймуть тоді у "чарівному" кабінеті. Я спробував, і думаю навіть із шкандалем це б вийшло, бо не працівники ОВІРУ ваша головна перепона, а черга людей, таких самих як ти. Коли ти у "чарівному" кабінеті - кожні п'ять хвилин зазирає хтось із черги і цікавиться чому так довго. І коли дізнаються, що ти "бунтуєш" і "качаєш свої права" - то ця черга готова тебе розірвати.
Ось тут ти розумієш, чому ми не живемо як у Європі - ця черга це священна дійна корова корупції і поки вона є, а не забаганки чиновників, то побороти корупцію буде неможливо.
А чого ж я бунтував? Бо щоб вашу заяву заповнили на цій чудо машині - спершу треба взяти квитанцію і сплатити 15 гривень, і це не можливо зробити на місці, а тільки у тому самому Ощадбанку, де ви щойно були і платили 17 гривень держ.мита. А отже знову туди іти, а там обідня перерва не спів-падає із перервою у ОВІРІ і відстояти знову чергу. Оце дійсно дуже напрягає ситуацію. Сплативши цю "челобитну" ти повертаєшся до тітки за друкарською машинкою і стоїш десь годину в черзі до неї - бо вона ж звичайно забула оволодіти сліпий метод набору і друкує десь 30 знаків на хвилину!!! Тож десь одна людина сидить 15-20 хвилин, щоб вона набрала 5 строк тексту.
І це я та сама корупція у чистому вигляді - бо не має права ОВІР не приймати заяву написану від руки, ця "чудо тітонька на апараті" працює на такий собі ДП "Документ", який не має ніякого відношення до Держави, бо державні установи мають рахунки виключно у держказначействі, а цей "Документ" має рахунок у комерційному "Кридитпромбанку" і це звичайний рахунок 2600 - поточні рахунки юридичних осіб. І не важко прикинути, що по 15 гривень та з кожного паспорту та в 400 тисячному районі і це ж тільки по внутрішніх паспортах, а вона оформлює заявки і по закордонних паспортах - це дуже непогано для підтримки життєдіяльності якихось держ. службовців із скромними офіційними зарплатими, але дорогоми авто і шикарники домівками. І головне є залізне алібі - ви підписуєте заяву, що ви ПРОСИТЕ це саме ДП "Документ" заповнити за вас заяву, не вас заставляють, а ви просите, а отже яка тут корупція - тут чистої води допомога людям - така щира, що аж на компьютер не вистачає.
У двох метрах від цієї дами з машинкою в кабінеті роблять цифрові фото і документи на закордонні паспорти прямо он-лайн у системі ЕДАПС, але саме тут за 2 метри ви знаходитесь років 20 назад у совдепії, бо на відміну від закордонного паспорту інструкція про внутрішні паспорти не вимагає такого цифрового процесу оформлення, що є гарним розсадником корупції.
І тут стало ще цікавіше - в ОВІРІ на 2 дні вимкнули світло - за саму звичайну не сплату рахунків за електроенергію. Принаймні так сказали самі працівники. Схоже держава дійсно не дуже тішить бюджетними коштами свої структури на операційні нужди.
А чудо машинка "Ятрань" працює на електриці, хоча і є з 70х років, просто тоді це було передове досягнення, а зараз анахронізм.
І, о диво!, як виявилось нічого страшного немає в тому, щоб заповнити заяви від руки. Вся черга того дня здавала заяви заповнені від руки. Але не варто хвилюватись про доходи власників ДП "Документ", адже хоча послуг із заповнення не надають - бланк ви все одно можете отримати тільки у тітоньки за друкарською машинкою - звичайно тільки "через касу за 15 гривень".
Врешті решт маючи всі документи на руках і середину літа за вікном я в четверте потрапив у "чарівний" кабінет. Де виявилось, що Форма - 1 із ЖЕКу дійсна тільки місяць, а оскільки я отримував постанову 1.5 місяці, то Форма - 1 вже не дійсна (!!!). Тож наступного тижня я знову їду до ЖЕКу, знову роблю Форму - 1 наново, і в черговий Четвер знову їду у чергу "чарівного" кабінету ОВІРУ де у п'яте вистоюю чергу і нарешті подаю всі документи - це вже був початок Серпня.
Там також стається цікавий момент - на вас складають протокол про адміністративне правопорушення, яке складається у тому, що ви проживаєте без паспорта!!! Це ж дійсно, який ви страшний правопорушник, у вас вкрали паспорт і ви насмілюєтесь без нього тепер проживати. Протокол складають на всіх у черзі, хоча це не обов'язково, але ж це виконання плану по виявленню порушень. Як і у випадку з заявою можна "побрикатись", але ж "священна" черга і її крилатий вислів "молодий чоловік - вам що, більше всіх треба?" - так не працівників ОВІРУ, а черги.
Поки раби шукають ярмо собі на голову - воно завжди знайдеться, бо не хочуть свободи, а хочуть ярма!
в ОВІРІ ще попросили 4 конверти, щоб направити запит у Дніпровський ОВІР (де я отримував свій перший паспорт, який викрали), але після несплати за світло я не відмовився і вислав їм по пошті 4 конверти листом на замовлення спеціально для "чарівного" кабінету, бо може і дійсно в них немає фінансування на канцелярію, але я вже не міг більше туди їхати - тож відправив поштою ці конверти з марками.
Тепер мене чекало очікування 1 місяць - так сказали в ОВІРІ, після чого можна буде підійти в кабінет №1 для отримання нового паспорта.
Але через місяць у першому кабінеті мого паспорту не було - не прийшла відповідь з Дніпровського ОВІРУ не було і через 1.5 місяці.
І аж 27 вересня, мабуть до мого ювілею, що наближався паспорт було виписано.
А отримав я його на початку Жовтня у кабінеті №1, як мені і обіцяли. Проживши таким чином без паспорту 5 місяців, витративши більше тижня робочого часу, адже кожну таку поїздку я мав покидати робочі справи. У скільки обійшовся паспорт, не брався підраховувати - мабуть у кілька сотень, в основному транспортних витрат. Не зароблені гроші це інша справа і значно більші втрати, але не це суть.
Вся ця історія на стільки вразила мене - я просто не думав, що це вже існує, що таке може існувати на 21 році незалежності держави, що може бути такий совок. Найбільше дивує ця черга - це стовпотворіння рабів, і найгірше, що там же в черзі сидять і ті кому 16 років, вони вперше ідуть отримувати паспорт - бачать усе це і думають, що це нормально, а вони ж вже народилися навіть у незалежній Україні і отримують ще й паспорт на двох мовах Українській і Російській - бланк якого не змінився і до тепер!
Що ж ми несемо своїм дітям? Що ми їм показуємо і чого навчаємо? Замість того щоб - "ти синку / доню - вільна людина у вільній країні!", "іди раб у свою чергу, бери своє ярмо і тягни!".
Це не є правильно, і ми як суспільство маємо змінюватись - бо ми не раби!

Подальший розвиток світу чи станеться повернення?

Останнім часом дуже часто можна почути вираз "Усе зроблено у Китаї", і хоча це не так, багато речей зроблено в інших країнах, однак це відображує реальну картину сьогоднішнього світу - Розвинуті країни перенесли і продовжують переносити все більше виробничих потужностей у країни, що розвиваються і найбільшою мірою до Індо-Китаю, а особливо Китаю, що і породило цей вислів. Розвинуті країни залишають собі найтехнологічніші виробництва, а також інновації, освіту, науку і мистецтво. По суті світ починає змінюватись почали ніби з'являтись регіони де панує творчість і все винаходять - там дух ідеї, і є регіони де це виробляється - де ідеї матеріалізуються, є ще й третя частина світу - регіони багаті на ресурси - там вони викачуються.
Ця тенденція не нова і усім добре відома, але останнім часом так багато виробничих потужностей було перенесено по суті в один регіон, що почало виникати відчуття залежності від цього регіону і надмірної концентрації виробництва в одному місці.
З тих пір почали широко говорити про тенденцію "повернення" - поки що тільки теоретично, бо звичайно ніхто не хоче бути залежним настільки сильно від когось - хто виробляє майже все, що країна споживає.
І хоча усі надприбутки, як і раніше, залишаються у країнах - ідеях, все ж таки це лише гроші, а гроші добрі поки не настає фінансова криза. Бо коли гроші втрачають вартість, то можна залишитись із самими ідеями, без можливості їх реалізації, бо вже забув як це робити.
Але ж чи станеться це на справді? Чи подужають розвинуті країни жагу до надприбутків, які породжуються нижчою вартістю виробництва у країнах - матеріалізаторах, бо там дешевша робоча сила, нижчі стандарти якості життя і вимоги до екології, чи тенденція триватиме, можливо лише змінивши регіон. Чи ж відбудеться щось третє - якийсь новий обрій відкриється в історії економічного розвитку людства?
Поміркувавши над цим, я дійшов висновку, що вочевидь дійсно відбудеться, щось нове - з'явиться модель, якої до тепер не було і зумовить це не класична економічна теорія, а реальний закон природи - наша залежність від Землі.
Сьогодні жадібність до прибутку, а отже і сьогоднішня схема економічної моделі перенесення виробництва із розвинутих країн до країн, що розвиваються - буде перевершувати всі інші аргументи до тих пір, поки саму Піднебесну - головного "матеріалізатора" у світі, не струсне справжня криза, яка поки, що по справжньому оминала цю країну. І тоді процес "повернення" виробництва назад до країн - "ідей" прийме дуже великі масштаби, настільки великі, що вираз "все зроблено у Китаї" перестане бути істинною. Питання ж не в раціональних аргументах, а в тому, що емоції керують економічними рішеннями, а паніка та ймовірність втратити інвестиції там будуть дуже великі - а сам процес кризи ми проходили вже багато разів. Просто така велика шафа раніше ще не падала.Якщо ще ширше подивитися на ситуацію, то питання не у тому, хто з країн перетягне більший шматок ковдри - по суті ресурсної ковдри, а в тому, що на планеті вже є "золотий мільярд" і він аж ніяк не готовий знижувати свій рівень життя, а другого такого мільярда планета вже не витримає - на відміну від апетитів, ресурсний потенціал не гумовий. А нині по обидві сторони Тихого океану "бійці" явно бачать процес розвитку тільки через "екстенсивні" окуляри. У кожного свої проблеми і чинники тиску в них різні в одних: дорога праця, інновації та гроші, в інших шанс добре жити для 100, 200 може навіть 300 мільйонів людей, але якщо вони будуть нести на своїх спинах більше мільярда утриманців - це не буде працювати вічно, на мій погляд країна трохи пропустила момент коли треба було переключатися на завдання демократизації суспільства і відходити від класики керованого шляху розвитку економіки.Виграє в результаті той хто навчитися з одиниці ресурсу отримувати найбільшу кількість споживання з найменшими втратами і відходами. І здається мені, поки в розумінні цього добре досягла успіху тільки Європа, як це можливо не видається дивним. Хоча, що тут дивного - це їх логічний шлях виживання і процвітання.

Пізнай себе і пізнаєш увесь світ

Ми дуже часто чуємо цю фразу - щоб пізнати світ, треба пізнати себе. І зазвичай відмахуємось від неї, скидаючи її у розряд незрозумілих духовних речей, що не маємо можливості чи бажання осягнути, а отже немає сенсу і робити щось більше, ніж просто повторити цю фразу знову, поставивши собі галочку "розумна / духовна людина". І на цьому все, бо далі знову буденність.
Але чи треба обов'язково торкатись чогось духовного, щоб осягнути суть цього вислову. Чи треба летіти у якийсь неосферичний чи містичний простір за відповіддю про себе?
Насправді не обов'язково, бо якщо закон - універсальний для всього всесвіту, то він буде проявлений на усіх рівнях: і інформаційному і енергетичному і матеріальному. Тож, що ми маємо побачити у собі матеріальних, щоб зрозуміти як пізнати світ пізнавши себе?
Це просто - подивіться на свій Організм, своє фізичне тіло. У тілі мільярди клітин і кожна це окреме живе створіння і на більшому масштабі багато органів, теж різних - але усі ці міріади життів живуть разом і працюють один для одного піклуючись про інших і про весь організм у цілому. Бо там немає его - немає клітини яка думає і живе тільки для себе. Коли таке стається - це рак, хвороба і часто смерть.
У здоровому організмі у клітин немає его, кожна розуміє, що вона частина одного цілого і живе для цього, а всі інші для неї. Ось цей закон Любові - який можна побачити навіть на матеріальному рівні. Це диво і це буденність - бо по планеті вже ходить 7 мільярдів таких створінь всередині яких немає его, але кожен із цих 7 мільярдів має его і тому людство як організм не живе гармонійно - ним керують 7 мільярдів его, бо більшість із них не хочуть подивитись всередину себе і побачити цей закон Любові.

Большая стирка - Мифы и реальность

Когда-то один из моих друзей, работающий тогда в большой химической корпорации, поставлявшей в том числе и сырье производителям стиральных порошков, рассказал мне о самом большом мифе современной стирки. Этот миф нам рассказывают постоянно десятки раз в день, через рекламу средств по смягчению воды, самый яркий борец за здоровье стиральных машин в этом ряду - это знаменитый Калгон, не применяя который вы якобы сокращаете срок службы своей стиральной машины, а то и рискуете вовсе уничтожить ее накипью на водонагревательных элементах. В чем же тут миф из химии мы знаем, что водопроводная вода действительно довольно жесткая и действует она при стирке на нагреватели именно так как показано в рекламе.

Но миф не в этом - миф в том, что для спасения машинки нужно специальное средство, вроде широко рекламируемого калгона. Как мне тогда поведали - в основе калгона и ему подобных средств лежит карбонатное сырье, по сути копеечная сода, и что более важно - этот компонент производители стиральных порошков уже добавляют в сам стиральный порошок, и это делается уже более 20 лет, всеми производителями. То есть все стиральные порошки уже содержат смягчающее воду средство и не нужен никакой дополнительный компонент, чтобы уберечь свою стиральную машинку.
За что же мы тогда платим покупая эти дорогие средства в красивых упаковках - за свой страх! Как очаровательно звучит - красиво упакованный страх.
Тогда я не особо обратил внимание на этот рассказ, так как таких чудес маркетинга вокруг полно и весь мир ими наполнен. Вроде того, как люди сходят сума "А-А-А... совершенно невозможно прожить без этого нового смартфона Всего за 599 Долларов!!!" Хотя уже через полгода - этот смартфон будут называть старым ведром, а прожить будет сложно без новой модели и снова Всего за....
Но история резко изменилась, когда на днях ко мне в руки попала полосочка бумажки с реактивами - стандартная индикаторная полоска для измерения кислотно/щелочного баланса из химической лаборатории. Такие можно найти в любой школьной химической лаборатории.

И мне пришла в голову мысль - почему бы не проверить этот миф, а заодно узнать насколько жесткая вода у меня течет из под крана.
Для эксперимента были заготовлены два стаканчика, сама полосочка - индикатор и обычный стиральный порошок.

Сперва я набрал в стаканы обычной воды из под крана. Затем я взял стиральный порошок, для чистоты эксперимента это был самый дешевый порошок, который был куплен в супермаркете на развес по цене чуть больше 14 гривен за килограм. Бренд вообще не известен - весы напечатали чек, что это некий порошок "Бест". Ложку этого порошка я насыпал во второй стакан и размешал.

Теперь у нас был один стакан с водой из под крана и один с той же водой, но со стиральным порошком - по сути такая смесь и попадает в стиральную машинку при стирке. И я приступил к эксперименту - чудо химии и мифологии.
Сперва индикаторная бумажка была опущена в стакан с водой из под крана. Если зеленые индикаторные квадратики покраснеют или приобретут фиолетовый оттенок - то вода жесткая и чем больше квадратиков поменяет цвет - тем она жестче.
Итак по индикатору стало видно, что вода действительно довольно таки жесткая и даже выше средней жесткости.
Теперь пришел черед стакана с водой со стиральным порошком - опустим покрасневший индикатор туда, если вода там осталась такой же как и в первом стакане - то и бумажка останется красной, а если все же и вправду стиральный порошок содержит смягчающее средство, то индикаторные метки должны вернуть себе зеленый цвет.

И, о чудо, они действительно стали зелеными снова! Своими собственными глазами я увидел, что действительно даже столь дешевый порошок уже содержит смягчающее воду средство и нет никакой необходимости покупать что либо еще для стирки. Это просто миф, что такое средство нужно.

Но как же могли и могут каждое мгновенье миллионы людей во всем мире верить в том, что им это нужно и платить за это не малые деньги. Настоящий триумф стада тупых голов и обмана в погоне за наживой.

 Думаю это далеко не последняя загадка маркетинг-мифологии.

День Хрещення Київської Русі / Day of Christianization of Kievan Rus'

Сьогодні - 28 Липня, відзначається день Хрещення Київської Русі Володимиром Великим. У цей день жителів столиці охрестили у Дніпрі. А в який день мала місце ця подія насправді?
Перший Псковський літопис вказує астрономічні дані, на основі яких можна встановити точну дату Хрещення Русі, ця подія відбулася 1 серпня 988 року. Очевидно, що дійство тривало не один день, і швидше за все це дата, коли було оголошено указ Володимира Великого і перші Кияни охрестилися у Дніпрі.
Today - 28 July, Ukraine celebrate Christianization of Kievan Rus' by Volodymyr the Great. On that day Volodymyr exhorted the residents of his capital to the Dniper river for baptism. And when the real event was happened?
First Pskov Chronicle indicates the astronomical data on which we can establish the exact date of the Baptism of Rus', the event took place on the 1 of August 988. It is obvious that the event did not last one day, and most likely it was the date when the decree of Volodymyr the Great was announced and the first people of Kyiv baptised in the Dnieper river.

www.smileykyiv.com

Одни равнее других?

Во время шатаний по вопросам получения нового паспорта, обнаружил одну занятную вещь.Сделав одну из справок, еще в Июне, пока ждал получения другой - эта устарела:) пришлось делать первую заново, бюрократический момент - даже нет смысла обсуждать, но вот, что интересно - за этот месяц поменялась форма этой первой справки (заявки). Речь идет о форме №1 - Самом заявлении на получение паспорта. И первый и второй вариант формы абсолютно идентичны, за исключением лишь одного поля - ранее в этом поле надо было вписать свой пол: мужской/женский. Это поле исчезло - в целом нормально и даже наверно позитивно в свете прогресса и стремления к гендерному равенству, но вот вместо пола теперь в эту строку надо вписывать национальность(!!!). Интересно с чего бы это государство через 20 лет снова начало интересоваться национальностями своих граждан. Причем в самом паспорте такого поля как национальность нет, а вот пол кстати есть, так как закон разрешает быть "С

ереже" женщиной, а "Маше" мужчиной, странно, что теперь такое право что-ли будет упразднено? И более важно, у нас что-ли приближаются, тихо под ковром, мрачные времена тоталитарного прошлого - когда одни равнее других из-за национальности? Конституция вообще-то прямо запрещает какое либо неравенство на этой почве и пока 20 лет все было вполне мирно а этом вопросе.
Очень не приятное ощущение оставил этот момент. Мало интересуюсь политикой, но в этот раз не хочу промолчать...
Вспомнились слова Нимеллера:
«Когда нацисты пришли за коммунистами, я молчал, я же не коммунист.
Потом они пришли за социал-демократами, я молчал, я же не социал-демократ.
Потом они пришли за профсоюзными деятелями, я молчал, я же не член профсоюза.
Потом они пришли за евреями, я молчал, я же не еврей.
А потом они пришли за мной, и уже не было никого, кто бы мог протестовать».

Выставка современного исскуства - Арсенале 2012

Удалось посетить первое столь масштабное событие в мире современного искусства проходящее в Киеве - Арсенале 2012 - Киев. Действительно ранее мероприятий такого масштаба в сфере современного искусства у нас не было. И это действительно стоит отметить как прорыв. Настоящий прорыв в целый мир. И список участников и масштаб экспозиции и формат впечатлили. Неожиданно огромное количество видео экспонатов и инсталляций. Провел на выставке 4 часа и можно говорить, что лишь "одним глазком" прикоснулся, но впрочем больше пожалуй бы и не выдержал.
В современном искусстве потрясает наиболее то, что и потрясает в реальности, поскольку искусство и художники отражают то, что их окружает и то чем они живут и этот прорыв в мир искусства современной жизни он не так уж и радужен. Очень много насилия и мусора - мусора в том смысле, что в мире потребительский подход приводит к появлению чрезмерного количества мусора и это уже очень сильно прошло в искусство, мир постепенно обесценивается в массе сердец с потребительским подходом. И искусство выражает свою свободу голосом протеста, как оно это делало всегда. Но хорошо чувствуется, что этот голос еще не набрал решающей массы для того, чтобы произошли изменения, очевидно нам придется еще какое-то время двигаться в этом направлении на нашей планете и верить, что мы осознаем необходимость изменений раньше, чем наступит момент неизбежности и сильных потрясений. Лучше все же знать и делать чем не знать и не делать.

Язык до Киева доведет?

В данной пословице заложен другой смысл, чем тема данного сообщения, да и не всегда язык доведет до Киева, но вот то что язык дошел до Киева это несомненно и происходит это в один из самых сложных моментов для страны. В то время как страна стоит на пороге очень острых экономических и социальных потрясений, очень выгодно разворошить улей языкового вопроса, отвлекая внимание, от того, что в стране уже задерживают пенсии, во всю включили печатный станок и маховик инфляции начинает раскручиваться и это только ближайшие вопросы с которыми страна остро столкнется уже осенью этого года.
Но политика - есть политика, это грязное дело и арсенал его средств не меняется уже тысячи лет.
Еще в мае этого года, до попытки принятия в Украине скандального закона о языке, я был поражен одним обстоятельством - В заявлении о получении паспорта, обычного внутреннего паспорта гражданина Украины, так называемой формы №1 - Нужно написать Фамилию, Имя, Отчество на двух языках: Украинском и Русском. Причем сама форма полностью на Украинском языке и все поля заполняются также только на Украинском - кроме Имени - причем Русскоязычный вариант пишется над Украиноязычным, форму эту не видел с середины 90х годов, когда получал паспорт в 16 лет, тогда помню ее вообще еще не было - был бланк СССР, но через 21 год независимости страны увидеть такой вариант меня аж несколько передернуло. И я просто не заполнил это поле (Русский вариант имени), а полностью заполнил бланк и имя на Украинском, в конце концов Конституция прямо определяет языковый вопрос и там все государственное делопроизводство может вестись только на Украинском. И надо же - такой бланк у меня не приняли - дописывайте мол имя на Русском. Мне за державу обидно, как говаривал известный герой кинофильма.
И дело не в Русском языке разумеется - дело в Советском языке в менталитете рабов, который не только несут в себе прогнившие составители таких форм, но и что хуже, что этот менталитет насаждают новому поколению. 21 год - это возраст совершеннолетия во всем мире - и вот выросло это поколение уже независимых Украинцев и, что они встречают когда идут получать свой паспорт - указание "Иди в свое стойло раб!" - мы хотим предложить тебе будущее в своем советском прошлом. По сути это колониальное мировоззрение и от него видимо избавиться стране очень тяжело раз уж оно продержалось 21 год и его пытаются внушить молодому поколению.
Я задумался над этим вопросом с другой стороны - как такое могло произойти. Если отложить области граничащие с Россией, где смешивание языков вполне логично, то все же не понятно, как получилось, что сегодня и впрямь есть целые регионы не говорящие на Украинском, в которых живут Украинцы, а не представители других национальностей. Как объяснить то, что в Запорожье говорят в основном на Русском - в этой колыбели Козачества, в Полтавщине - как в этих регионах могло произойти такое обрусение?
Странно, но я об этом действительно не задумывался раньше - а ответ очень прост.последние почти 400 лет Украинский язык усиленно пытались уничтожить делая это методично и регулярно. Немного порывшись в истории вырисовался неполный список законов и указов запрещавших Украинский язык - первый удар нанесен был из "дружественной" Москвы, как впрочем и последний в 1990м году.:
1622 — приказ царя Михаила с подачи Московского патриарха Филарета сжечь в государстве все экземпляры отпечатанного в Украине «Учительного Евангелия» К. Ставровецкого.
1696 — постановление польского сейма о введении польского языка в судах и учреждениях Правобережной Украины.
1690 — осуждение и анафема Собора РПЦ на «киевския новыя книги» П. Могилы, К. Ставровецкого, С. Полоцкого, Л. Барановича, А. Радзивиловского и других.
1720 — указ Петра I о запрещении книгопечатания на украинском языке и изъятии украинских текстов из церковных книг.
1729 — приказ Петра I переписать с украинского языка на русский все указы и распоряжения.
1763 — указ Екатерины II о запрещении преподавать на украинском языке в Киево-Могилянской академии.
1769 — запрет Синода печатать и использовать украинский букварь.
1775 — разрушение Запорожской Сечи и закрытие украинских школ при полковых казацких канцеляриях.
1789 — распоряжение Эдукационной комиссии польского сейма о закрытии всех украинских школ.
1817 — введение польского языка во всех народных школах Западной Украины.
1832 — реорганизация образования на Правобережной Украине на общеимперских принципах с переводом на русский язык обучения.
1847 — разгром Кирилло-Мефодиевского брат ства и усиление жестокого преследования украинского языка и культуры, запрет лучших произведений Шевченко, Кулиша, Костомарова и других.
1859 — Министерством вероисповеданий и наук Австро-Венгрии в Восточной Галиции и Буковине предпринята попытка заменить украинскую кириллическую азбуку латинской.
1862 — закрытие бесплатных воскресных украинских школ для взрослых в подроссийской Украины.
1863 — Валуевский циркуляр о запрете давать цензурное разрешение на печатание украиноязычной духовной и популярной образовательной литературы: «никакого отдельного малороссийского языка не было и быть не может».
1864 — принятие Устава о начальной школе, по которому обучение должно было проводиться только на русском языке.
1869 — введение польского языка в качестве официального языка образования и администрации Восточной Галиции.
1870 — разъяснения министра образования России Д.Толстого о том, что «конечной целью образования всех инородцев неоспоримо должно быть обрусение».
1876 ​​- Эмский указ Александра о запрещении печатания и ввоза из-за границы любой украиноязычной литературы, а также о запрете украинских сценических представлений и печатания украинских текстов под нотами, то есть народных песен.
1881 — запрет преподавания в народных школах и произнесения церковных проповедей на украинском языке.
1884 — запрет Александром III украинских театральных представлений во всех малороссийских губерниях.
1888 — указ Александра III о запрете употребления украинского языка в официальных учреждениях и крещения украинскими именами.
1892 — запрет переводить книги с русского языка на украинский.
1895 — запрет Главного управления по делам печати издавать украинские книжки для детей.
1911 — постановление VII-го дворянского съезда в Москве об исключительно русскоязычном образовании и недопустимости употребления других языков в школах России.
1914 — запрет отмечать 100-летний юбилей Тараса Шевченко; указ Николая II о запрете украинской прессы.
1914, 1916 — кампании русификации Западной Украины; запрет украинского слова, образования, церкви.
1922 — провозглашение частью руководства ЦК РКП (б) и ЦК КП (б) «теории» борьбы в Украине двух культур — городской (русской) и крестьянской (украинской), в которой победить должна первая.
1924 — закон Польской республики об ограничении использования украинского языка в административных органах, суде, образовании на подвластных полякам украинских землях.
1924 — закон Румынского королевства об обязательствах всех «румын», которые «потеряли материнскую речь», давать образование детям только в румынских школах.
1925 — окончательное закрытие украинского «тайного» университета во Львове
1926 — письмо Сталина «Тов. Кагановичу и другим членам ПБ ЦК КП(б)У с санкцией на борьбу против «национального уклона», начало преследования деятелей «украинизации».
1933 — телеграмма Сталина о прекращении «украинизации».
1933 — отмена в Румынии министерского распоряжения от 31 декабря 1929 г., которым разрешались несколько часов украинского языка в неделю в школах с большинством учеников-украинцев.
1934 — специальное распоряжение министерства воспитания Румынии об увольнении с работы «за враждебное отношение к государству и румынскому народу» всех украинских учителей, требовавших возвращения в школу украинского языка.
1938 — постановление СНК СССР и ЦК ВКП(б) «Об обязательном изучении русского языка в школах национальных республик и областей», соответствующее постановление СНК УССР и ЦК КП(б)У.
1947 — операция «Висла»; расселение части украинцев из этнических украинских земель «врассыпную» между поляками в Западной Польше для ускорения их ополячивания.
1958 — закрепление в ст. 20 Основ Законодательства СССР и союзных республик о народном образовании положения о свободном выборе языка обучения, изучении всех языков, кроме русского, по желанию родителей учеников.
1960-1980 — массовое закрытие украинских школ в Польше и Румынии.
1970 — приказ о защите диссертаций только на русском языке.
1972 — запрет партийными органами отмечать юбилей музея И. Котляревского в Полтаве.
1973 — запрет отмечать юбилей произведения И. Котляревского «Энеида».
1974 — постановление ЦК КПСС «О подготовке к 50-летию создания Союза Советских Социалистических Республик», где впервые провозглашается создание «новой исторической общности — советского народа», официальный курс на денационализацию.
1978 — постановление ЦК КПСС и Совета Министров СССР «О мерах по дальнейшему совершенствованию изучения и изложения русского языка в союзных республиках» («Брежневский циркуляр»).
1983 — постановление ЦК КПСС и Совета Министров СССР «О дополнительных мерах по улучшению изучения русского языка в общеобразовательных школах и других учебных заведениях союзных республик» («Андроповский указ»).
1984 — постановление ЦК КПСС и Совета Министров СССР «О дальнейшем совершенствовании общего среднего образования молодежи и улучшении условий работы общеобразовательной школы».
1984 — начало в УССР выплат повышенной на 15% зарплаты учителям русского языка по сравнению с учителями украинского языка.
1984 — приказ Министерства культуры СССР о переводе делопроизводства во всех музеях Советского Союза на русский язык.
1989 — постановление ЦК КПСС о «законодательном закреплении русского языка как общегосударственного».
1990 — принятие Верховным Советом СССР Закона о языках народов СССР, где русскому языку предоставлялся статус официального.
Стоит также отметить, что во многих из этих указов - наказанием за использование Украинского языка была - казнь. Постарались все страны в состав которых входили Украинские земли в разное время, но как ни крути, а наш северный сосед старался изо всех сил и гораздо более чем другие соседи.
Даже по той причине, что я веду этот блог на Русском становится понятным, что я не имею ничего против данного языка - мой Отец всегда учил, что если к тебе обращаются на каком-то языке и ты знаешь его - то вежливо будет отвечать на том языке на котором обращаются. А поскольку по статистике 70% читателей этого блога из России, а 30% из других стран, то будет просто не вежливо перейти только на Украинский.
Но с вопросом языка для нации вынужден признать, что я противник Русского языка и даже не только на официальном уровне, но и в культуре нации. Сегодня Русский язык в Украине это отнюдь не символ Пушкина и Достоевского - это символ Советского рабского прошлого и от него нужно избавиться иначе мы просто не в состоянии будем двигаться дальше как нация.
С восторгом вспоминаю, как в 2006 году в кинотеатрах впервые вышел мультфильм "Тачки" - который был озвучен на Украинском языке. До того момента в своей родной стране я не мог посмотреть в кинотеатре ни одного фильма на родном языке и это за 15 лет независимости.
Понадобился закон обязывающий кинопрокатчиков озвучивать фильмы и на Украинском языке, а не только Русском, как было до того момента. И я выступаю за такую же модель во всех сферах жизни нации. Бизнес не сделает его - для него главное прибыль и минимизация затрат, ему выгодно выпускать один продукт на всю бывшую территорию СССР, а ждать от бизнеса национального самосознания глупо - это те же рабы из советской эпохи, считающие, что деньги их освободили, не заглядывая в суть вопроса.
Похоже для нации пришло время выбирать в какой сути она пойдет дальше - свободных ли людей? и куда пойдет - в будущее ли? Видимо каждому пришло время сделать такой выбор.

Проект "Smiley Kyiv"

Довго споглядаючи на те як падає імідж України в очах світу, замість того щоб сказати "А що ми можемо зробити?", ми сіли і подумали "А що ми дійсно можемо зробити, щоб Україна виглядала позитивніше у світі?. І як виявилося дещо можемо:) Так ми почали робити наш проект "Smiley Kyiv" - позитивний гід для гостей нашого міста, де екскурсії проводять смайліки:) І хоча це дуже маленька крапелька позитиву, але ж і ріки починаються із крапель, тож ми сподіваємось, що і наш проект додасть яскравих барв образу нашої країни. Іноді треба - нічого не чекати, ні на кого не скаржитись, а просто зробити щось! ... із посмішкою:) Smiley Kyiv

Долго глядя на то как падает имидж Украины в глазах мира, вместо того чтобы говорить «А что мы можем сделать?", Мы сели и подумали "А что мы действительно можем сделать, чтобы Украина выглядела позитивно в мире?. И как оказалось кое-что можем :) Так мы начали делать наш проект "Smiley Kyiv" - позитивный гид для гостей нашего города, где гидами выступают смайлики :) И хотя это очень маленькая капелька позитива, но и реки начинаются из капель, поэтому мы надеемся, что и наш проект добавит ярких красок образу нашей страны. Иногда нужно - ничего не ждать, ни на кого не жаловаться, а просто сделать что-то! ... с улыбкой :)  Smiley Kyiv

Looking for a long time how the image of Ukraine falls in the eyes of the world, instead of saying, "Oh, we can do nothing?" We sat down and thought, "What we really can do to make Ukraine looks more positively to the world?". And we realized that we really can do something. And we started doing our project "Smiley Kyiv" - a positive guide for visitors to the Kyiv city, where the guides are the smileys :) Even though this is a very small drop of the positive, but the river als starts from the drop, so we hope that our project will add bright colors to the image of our country. Sometimes you need - no wait, no one to complain about, but just do something! ... with a smile :) Smiley Kyiv

Фильм "Драйв"

Словно ответ на вопрос о роли денег в современном мире, недавно посмотрел фильм "Драйв" 2011 года. Очень сильный, жизненный и мелодраматичный боевик. С трудом верится, что это продукт американского кинематографа, впрочем они, последнее время, все чаще стали удивлять зрителя не простым потребительским кино.
Фильм ярко показывает, что и в современном мире можно жить по своим правилам, не ставя деньги не только во главу угла, но и вовсе не внося их в список своих главных ценностей. Но тогда человек начинает жить словно в другом мире, где других людей очень мало. Других людей начинает так удивлять, что ты играешь не по общим правилам, что они не в состоянии это воспринять и предпочитают уничтожить такого возмутителя спокойствия.
Фильм снят настолько гармонично, где все эти вопросы не выпячены в пафосе, а проходят нитью через весь фильм.
И сам по себе фильм очень интересен, о том как обычный человек "один в поле воин", вполне может противостоять системе с успехом.

Почему деньги стали богом у нас?

Живя в сегодняшнем Киеве в 2012 году и глядя со стороны на эту кипящую жизнь города, как и страны в целом, можно определенно сказать, что люди стали очень верующими и усердными в своем рвении к богу. Но этот бог отнюдь не Творец, а - деньги.
Долгие годы болезни вырывают тебя из привычного ритма жизни и ты можешь посмотреть на происходящее со стороны, когда наконец очки с твоих глаз срываются, зерна отделяются от плевел и шелуха повседневности отпадает, и тогда видишь этот мир ярко и красочно, но цвет красок в реальности не таков, каким казался.
Люди действительно начали поклонятся деньгам, как идолу, принимая все решения ориентируясь на эту сторону вопроса, успех человека перестал определяться счастьем, а стал определяться толщиной его кошелька. Само понятие счастья теперь во многом связывается с финансовым благополучием, как основополагающим моментом счастливой жизни. Все словно сошли с ума и решили, что за деньги можно купить все - словно деньги делают человека, а не он деньги.
При этом отнюдь нельзя сказать, что все сильно хотят работать ради этих денег, скорее даже наоборот - работать поменьше, получать побольше и как можно быстрее.
И хотя это, в общем-то, общемировая тенденция - нужно отметить, что у нас она достигла апогея. У нас все начало подчиняться закону денег, они начала управлять и жизнями отдельных людей и жизнью страны.
И если, ты как человек индивидуально - эти ценности отталкиваешь и говоришь - деньги не мой бог, я им не буду поклоняться - ты сперва вызываешь удивление, а потом просто отторжение, а дальше тебя просто отталкивают - словно бояться тоже заразиться этим.
Общаясь со старшим поколением удивляешься, как изменения могли произойти столь быстро и так сильно.
Если об общемировых тенденциях еще стоит задуматься, то у нас ответ скорее всего более прост - маятник просто качнулся в другую сторону. Во времена СССР - деньги в жизни большинства людей, значили не так уж много, они были и зачастую вроде бы большие, но они не имели той ценности материального блага - так как тогда понятие купить не значило то, что значит сейчас - тогда нужно было достать и наличие только денег не решало вопрос доступа к материальному благу. И деньги сами по себе играли гораздо, гораздо меньшую роль в процессе доступа к благам, более важно было иметь связи и доступ к системе распределения.
Потому вполне очевидно, что это закономерная реакция жизненной системы, качнуть маятник в другую сторону с такой же силой, как на него давили в обратном направлении.
Деньги сегодня открывают перед тобой двери, а не наоборот, с ними ты слынеш успешным и обрастаешь всеми атрибутами стереотипного счастья.
Со стороны это выглядит нереальным и иллюзорным бредом. Как и прежде ничего самого ценного за деньги купить нельзя: ни жизнь, ни здоровье, ни счастье себе и своим детям, ни любви, ни хороших отношений - напротив люди стали дальше от возможностей получить это, так как у них нет времени - они должны служить своему богу - деньгам.
Это выглядело бы бредом - если бы не было реальностью за окном.
Но любая система стремиться к равновесию - куда же и когда маятник качнется дальше...?

Почему в мире так много страдания?

А вы когда нибудь сами задумывались над тем, что развивает вас в жизни? Был ли это успех?
или это были неудачи? Что человека больше двигает вперед?
смысл прихода нас и наших душ в этот мир - это развитие, чтобы мы ушли из этого мира лучшими, чем мы пришли сюда.
и очевидно, что нормальным путем развития человека является, несомненно, срединный путь - когда мы, при помощи мудрости, развиваемся не испытывая чрезмерных эмоций: как позитивных - уровня эйфории, так и большого горя.
Если мы правильно понимаем происходящие события и принимаем судьбу, жизнь, карму, волю Бога, Неба, что угодно - то мы станем в жизни гораздо более спокойными к происходящему вокруг. И тогда мы могли бы развиваться путем  некоторой срединной жизни, которая и является очевидно самой правильной.
Но люди эмоциональны - считают себя истинной в последней инстанции, сперва как правило делают, а потом думают. И потому жизни ничего другого не остается кроме как учить нас, зачастую очень много раз подряд одному и тому же, потому что человек очень любит наступать на грабли. и делать это круг за кругом - пока шишка не станет такой большой что ее почувствуешь. Либо вообще лицом об асфальт, если человек совсем не понимает и начинает вредить другим людям.
Вот так давайте вернемся к первоначальному вопросу - Что же все таки вас в жизни больше развивало? Вспомните свой собственный жизненный опыт - был ли это успех, радость - вы становились от этого лучше? Несомненно вы становились от этого счастливее и радостнее, хотя бы на какой-то период времени. Но как правило успех скорее говорит нам о том, что в жизни все в порядке, больше двигаться никуда не нужно. Другое дело это - неудача, боль и страдание - эти факторы мы, как правило, не можем игнорировать в нашей жизни, будь они физическими или духовными - эти страдания всегда очень болезненны, и мы пытаемся, естественно, прекратить их, избавиться от них, преодолеть, и тогда начинаем думать! И о них самих и о причинах их возникновения. И тогда мы начинаем что-то исправлять или хотя бы пытаться это сделать - тогда и происходит наше развитие. Потому что, дабы не повторить ситуацию этого страдания вновь - мы становимся в жизни мудрее, лучше, правильнее или что-то исправляем. Законы Природы все равно не обойти, поэтому ситуация не повториться только тогда, когда мы все сделаем правильно, станем мудрее.
Поэтому приходится констатировать факт, что человек хорошо развивается только путем вот такой вот учебы в котле Жизни, через страдания, боль. И лишь малая доля людей обретает такую мудрость, чтобы развиваться не испытывая всех этих превратностей доли.
Так что давайте становиться мудрыми!

Как пройти сквозь стену?

Речь в заметке идет не о каком либо метафорическом смысле данной фразы, а о настоящем материальном аспекте вопроса. Можно ли проходить сквозь стены, перемещаться мгновенно между двумя разными точками пространства?
Этот вопрос будоражит умы и сердца людей наверное с момента нашего появления, много есть и теорий на этот счет как утвердительного характера так и отрицающих такую возможность.
Встав с дивана и пойдя прямиком на стену - мы набив шишку на лбу вполне четко осознаем, что если это можно сделать, то очень не просто.
Размышляя на эту тему в основном погружаешься в последние достижения физической науки, квантовые и волновые теории, ощущение, что ответ на вопрос лежит там. Многие аспекты нашего бытия связаны с атомарной структурой нашего тела и окружающего пространства, что на первый взгляд делает затруднительным проникновение через какое-либо плотное тело без нарушения собственной целостной структуры.
И хотя истинна где-то там и несомненно, что современная наука достигнет, я уверен, понимания того, что есть тот уровень энергии уже скорее, а не материи на котором может происходить перемещение такой энергии, а стало быть и тела в пространстве - точнее вне материального в нашем понимании пространства и очевидно даже времени. Очевидно, что материя проявляет энергию, а энергия проявляет информацию. Воистину - вначале было Слово!
Вне всякого сомнения наука доберется до этого, лишь бы дух позволил, не уничтожить себя раньше.
Но вот на днях неожиданно озарило и идеей другого плана в свете этого вопроса. Подойдя к вопросу не со стороны физики, а со стороны математики - геометрии - появилась одна очень интересная возможность.
Если мы принимаем очевидным существование нашего трехмерного материального пространства, то нам следует ожидать, что должны быть и более простые структуры: двухмерные миры и даже одномерные. И вот как раз двухмерные возможно могут быть нового рода ключом к решению вопроса покорения пространства. Если предположить, что можно перемещаться между такими мирами - из трехмерного в двухмерный и обратно - то открывается интересная возможность. Так как исчезает ось Z, а остаются только X и Y оси. То две точки в трехмерном пространстве - удаленные друг от друга - всегда можно свести на одну ось по линии Z, Перемещая такие двухмерные плоскости мы можем привести две точки трехмерного пространства в одну точку двухмерного пространства.
Тогда получается что какое либо тело в трехмерном мире будет находится в двух разных точках, но в двухмерном мире оно при таком же расположении будет в одной точке.
Таким образом - если выйти из пространства трехмерного в двухмерное в точке А и выйти из двухмерного обратно в трехмерное в точке Б - то в двухмерном пространстве вообще не происходит перемещения, а следовательно нет ограничений и на материальные препятствия - проходить через что-либо просто не нужно. При помощи такой технологии можно было бы попадать в любое место в трехмерном пространстве мгновенно. Возможно мы откроем когда-нибудь такой способ.

Поколение потерянных

Недавняя поездка в метро, сильно сдвинула мои взгляды относительно поколения молодых людей родившихся в 90е годы. Получилось так, что это стало поколение без ориентиров, действительно потерянное поколение. Этим ребятам приходиться переживать период своего юношеского становления в пожалуй самый жуткий период нашей истории влияющий на формирование личности.

В отличие от поколения 80х, которое застало еще советскую, в общем-то, школу, поколение 90х, пошло в школу, когда умами всех правили только деньги, которыми стал измеряться успех и в данном случае речь может идти только о деньгах родителей разумеется.

Родители, которые в 90е сами столкнулись с этой новой парадигмой мышления, вложили все силы в зарабатывание этих самых денег и не смогли особо дать детям каких-либо духовных ориентиров, потому что сами стали образцом поклонения деньгам, так как старые ценности были неприменимы, а новых просто еще не было. И если у тех, кто родился уже в 2000е годы, есть шанс застать жизнь, где что-то поменялось, то у их более старших сверстников уже нет. У этого поколения нет никаких особых ориентиров, кроме как тех, что успех в жизни обеспечивают деньги и их нужно как можно больше, максимум не имеет пределов. И желательно заработать их побыстрее и любым возможным способом. И уж точно не работая в особый напряг – это «не круто».

На эскалаторе передо мной чуть ниже ехала группа, очевидно одноклассников,  3го – 5го классов, они с шумом, присущим ватаге задорных воробьев – кидали на балюстраду обертки от конфет, пачек печенья, что не такая уж редкость. Но один из них даже положил свой рюкзак на балюстраду и стал вести его по ней обминая фонари с рекламой. Он не успел убрать рюкзак из под  очередного фонаря, рюкзак зажало, и мальчишка дернув его несколько раз с силой, не смог его высвободить – эскалатор понес его дальше. После нескольких мгновений растерянности он рванулся и побежал вверх по эскалатору, люди ехавшие позади не успевали отойти и тогда он бил их локтем в живот и те инстинктивно отступали на ступеньке в сторону. Поток людей не позволял остановиться и я уехал с толпой вниз уже не видя, что происходило дальше.

Но самое впечатлившее меня, происходило и не там. Группа его товарищей, а там были и мальчишки и девчонки, продолжала ехать передо мной и выйдя с эскалатора, спокойно пошла дальше по платформе. Некоторые из них обернулись посмотреть, что же с их незадачливым товарищем. Одна из девочек видимо, что-то сказала об этом своим, в ответ один из ребят кинул потрясающую фразу, которую я расслышал идя рядом – «Его проблемы...». Они очень спокойно прошли на посадку, сели в вагон пришедшего поезда и уехали.

Количество людей уже не позволяло понять, что было дальше. Слышно было только, что служительница метрополитена сидящая в будке внизу эскалатора – нажала гудок вызова милиции.

Некоторое время я действительно пребывал в недоумении. Я конечно понимал, что молодое поколении уже имеет слабые ценности, но что это будет так, я был не готов. В конце 80х, когда я был в начальной школе, такая группа вероятно могла бы бросить товарища убежав в поезд, чтобы избежать проблем с милицией, хотя так поступило скорее всего меньшинство. Но сделать это так спокойно – конечно, ведь теперь они хорошо знают, что не они сделали, значит их и не могут наказать, плюс за спиной родители – так чего торопиться. Ну а подождать друга или помочь ему – «Его проблемы!», а его проблемы это не мои проблемы... Маленькие, еще беззубые, но уже акулки, но скорее волчата. Когда им предстоит встретить жизнь в полной красе, когда окажется, что родители сделали не так уж много денег, а сами они не так просто достаются – какой путь такое поколение выберет?